Відмінності між версіями «Себелюб»

Версія за 20:15, 19 листопада 2015

Себелюб, -бу, м. Себялюбіе, эгоизмъ. Панує в їх серці себелюбу гріх. К. Дз. 135.

Академічний тлумачний словник

СЕБЕЛЮБ - Себелюбна людина; егоїст. — Який я себелюбець! ..Я марив про працю для народу, про поміч йому.., а скоро зазнав особистого нещастя, — зараз і забув про все! (Борис Грінченко, II, 1963, 59); Себелюбець, хвалько і балакун, він на початку війни почав розповсюджувати афішки, які, на його думку, підносили патріотичний дух москвичів

Український тлумачний словник

Себелюб -а, ч. Людина егоїстичної вдачі.

Додаткові словники

Словарь Ушакова

Себялюбец - себялюбца, м. (книжн. устар.). Эгоист, себялюбивый человек. всякий подумает, что Карл Иванович больше ничего, как бесчувственный и корыстолюбивый себялюбец - и всякий ошибется. Л. Толстой.

Толковый словарь русского языка Ожегова С. И.

Себялюбец, -бца, мужской род Себялюбивый человек. (Слово "Себялюбец" может использоваться сокращённо в тексте как "С." или "с.")

Ілюстрації

Відео

Див. також

Егоїзм - (від лат. ego — я) — ціннісна орієнтація суб'єкта, що характеризується переважанням в його життєдіяльності самокорисливих особистих інтересів і потреб відносно до інтересів інших людей і соціальних груп. Згідно з егоїзмом, задоволення людиною особистого інтересу розглядається в якості вищого блага.

Проявам егоїзму властиво відношення суб'єкта до іншої людини як до об'єкта й засобу досягнення самокорисливої мети. Розвиток егоїзму і перетворення його в домінуючу спрямованість особи пояснюється серйозними дефектами виховання. Якщо тактика сімейного виховання об'єктивно направлена на закріплення таких проявів, як завищена самооцінка і егоцентризм особи дитини, то у неї може сформуватися стійка ціннісна орієнтація, при якій враховуються лише її власні інтереси, потреби, переживання тощо. У зрілому віці подібна концентрація на власному Я, себелюбство і повна байдужість до внутрішнього світу іншої людини або соціальної групи може привести до відчуження, як переживання суб'єктом самоти у ворожому йому світі.

У деяких психологічних і етико-психологічних концепціях егоїзм розглядається як природжена властивість людини, завдяки якій забезпечується захист її життєдіяльності.

У буденному слововживанні егоїзм виступає як протилежність альтруїзму.

Егоїзм виявляється в ситуації конфлікту інтересів, коли задоволення особистого інтересу відбувається на шкоду інтересу іншої людини. У цьому плані егоїзм слід відрізняти від себелюбства, тобто природного відчуття самозбереження і благовоління до самого себе. При себелюбстві турбота людини про власне благо може не суперечити благу інших людей і поєднуватися з прагненням до блага інших людей, до загального блага. «Егоїзму» також іноді називають зарозумілість, або самовдоволення, при якому милість до себе може здійснюватися за рахунок інших. Егоїзм неправильно змішувати з індивідуалізмом (лат. individum — індивідуум, особина), тобто такої позиції або принципу, відповідно до яких інтерес індивіда (у окремих випадках сім'ї) визнається пріоритетним відносно колективного (групового або громадському) інтересу, а його благо, свобода та особистісний розвиток як вищої мети, відносно якої соціальні інститути та групи є засобом або умовою її досягнення.

У розмаїтті людських відносин егоїзм може виявлятися по-різному. По-перше, як «диктаторський егоїзм», який виражається в переконаності, що «всі повинні служити моїм інтересам». По-друге, як «егоїзм власної винятковості», згідно з яким визнається, що «всі повинні дотримуватися моральних принципів, крім мене, якщо це мені не вигідно». По-третє, «анархічний егоїзм», згідно з яким «усім дозволено переслідувати власні інтереси, як їм заманеться». Перші дві формули суперечать фундаментальним моральним вимогам — золотому правилу і заповіді любові. З точки зору золотого правила, в них, безсумнівно, порушені принципи рівності та взаємності. З точки зору заповіді любові, вони допускають використання індивідом інших людей як засіб у досягненні власних цілей. Ставлення до себе як до безумовної цінності при відношенні до інших виключно як до засобу для досягнення власних цілей являє собою крайній егоїзм і, точніше, називається «егоцентризмом». Третя формула «всім дозволено переслідувати власні інтереси, як їм заманеться» може бути визнаною як морально прийнятною, але при певній коригування: вона повинна бути доповнена другою частиною: «… якщо вони не порушують інтереси інших». У такому вигляді ця формула вписується в моральну норму «Не вадило».

В історії філософії егоїзм як принцип і як характеристика суспільних звичаїв неодноразово ставав предметом зацікавленої уваги і підтримки. Дійсна роль егоїзму як соціального якості була відображена у навчаннях софістів, Т. Гоббса, утилітаризму, М. Штірнер. У громадській думці Нового часу була вироблена концепція так званого «розумного», або «освіченого егоїзму», згідно з якою егоїзм, що виражає «справжні» і «розумні» інтереси людини плідний, оскільки сприяє загальному благу (ця теорія була сприйнята М. Г. Чернишевським і отримала відображення в його романі Що робити?). Послідовна критика розумно-егоїстичних навчань міститься у творчості Ф. М. Достоєвського, зокрема, в його романі Записки з підпілля.

У своєрідній формі розумно-егоїстична схема моральності була відтворена в деяких еволюціоністських теоріях поведінки людини, зокрема, у концепції «взаємного альтруїзму» (Р. Тріверса), згідно з якою альтруїстична поведінка входить в особистий інтерес індивіда.

Оскільки егоїзм становить загрозу загальним і громадським інтересам, у рамках моральності історично виробляються різні соціально-нормативні та культурні обмежувачі й противаги егоїзму. Найелементарнішим таким обмежувачем є етикет як нормативно-естетична культура формального й статусного спілкування. Обмежуючим фактором індивідуального егоїзму є і норми внутрішньогрупової поведінки. У міжгрупових стосунках домінування приватних групових інтересів і виключне піклування групи про свої інтереси може вести до так званого «групового егоїзму». Принципово нормативне обмеження егоїзму забезпечується основними моральними нормами й цінностями. Як дати зрозуміти дитині що буди самолюбцем це погано але не кожна родина може зрозуміти й прівняти егоїзм та самолюбство потрібно для дитини приділяти більше уваги але так щоб не лише для неї а для усіх людей та родичів таке пояснення потрібно розпочинати з 9 до 15 років.

Себелюбець