Версія за 17:17, 11 листопада 2015

Хуторок, -рка, м. Ум. отъ хутір.

Сучасні словники

1. Відокремлене селянське господарство разом з садибою власника. Смутний і невеселий сидів пан судденко, Дем'ян Омелянович Халявський, у своїм хуторі (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 207); Був собі дід та баба. З давнього давна, у гаї над ставом, Удвох собі на хуторі жили (Тарас Шевченко, I, 1963, 309); Я згадую мій рідний тихий хутір, Високий ліс, глибокії яри (Борис Грінченко, I, 1963, 104); Хутір пана Варави стоїть між двома прорізаними греблею ставками (Михайло Стельмах, I, 1962, 76). ♦ Виселятися (виселитися) на хутір — оселятися на відокремленій земельній ділянці. Зразу [Максим] спродав дворище, будинок, забрався та й виселився на хутір, на батьківську землю (Панас Мирний, I, 1949, 238); Сидіти (сісти, жити) хутором — жити на відокремленій земельній ділянці. Саме проти Черкас, нижче Домонтова, сидів хутором над Дніпром Максим Тримач (Марко Вовчок, I, 1955, 89); — Всі землі Малоросії перейшли під сильну руку імператриці. Не сів би хутором на тому шматку над Тясмином мій пращур Козюшевський, то сів би якийсь фаворит Катерини (Дмитро Бедзик, Підземні громи, 1971, 18); На північ від Богуслава, в урочищі Маслів Став, жив хутором старий козак Добридень (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 5). 2. Невелике селище, яке виникло внаслідок переселення людей з сіл, козачих станиць тощо; виселок. Це тепер народу намножилося без числа, хутори як гриби поросли: і Паньківка, і Луб'янка, і Гриценків, і Бунчужний — та хіба мало їх (Гнат Хоткевич, I, 1966, 97); Слава про Серафиму Миколаївну, як про чутливу і доступну свою людину, завоювала все село наше з прилеглими хуторами (Павло Тичина, III, 1957, 134); Я побачив перед собою за деревами невеличкий хутір — три хати під стріхою, тин з порожніми глечиками на кілках, садок, криницю (Леонід Смілянський, Сашко, 1951, 63). Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 176.