Відмінності між версіями «Милий»

Поточна версія на 14:17, 9 листопада 2015

Милий, -а, -е. 1) Милый, любезный. Батько милий, мати мила, дівчина миліща. Чуб. V. 110. По-під сам милий Біг просити кого. Молить, заклинать. Желех. 2) Милый, возлюбленный. Милий милу покидає, вороги раденькі. Нп. Нехай милий подивиться, що на серці діється. Мет. 15. 3) Пріятный, любезный. Ум. Миленький, милесенький. Миленький, милесенький мій! Мет. Моя мила милесенька, голубка сивесенька. Чуб. V. 13.

Сучасні словники

[1]

МИ́ЛИЙ, а, е.

1. Дуже приємний, лагідний у стосунках з людьми; хороший, симпатичний. Учора цілий вечір просидів у мене Мачтет. Був дуже милий, говіркий, жалкував, що з тобою не познайомився (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 194); — Я одружився недавно, років чотири тому, брав найласкавішу, наймилішу дівчину, а вийшла з неї — сказати, так не повірите — домашня пилка (Юрій Збанацький, Любов, 1956, 77); Вона виявилася милою співбесідницею. Трималася просто, невимушено (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 68); // Який привертає увагу приємною зовнішністю, приємним виглядом. Андрій Петріїв був парубок коло двадцяти літ, з милими та цікавими рисами лиця, котрі трудно було назвати гарними (Іван Франко, V, 1951, 16); Я поглядав у те симпатичне личко, бачив ті ..милі очі (Ольга Кобилянська, III, 1956, 163); Маня була не те що вродливою, але у всякому разі милою жінкою (Ірина Вільде, Опов., 1954, 73); Які скрізь картини, то грандіозні, то граціозні, милі! От на північ од Бріярки йдуть рядками верхи, та все пірамідальні (Нечуй-Левицький, II, 1956, 398); // Який викликає почуття задоволення; дуже приємний (про звуки голосу, сміху тощо). Щось є просте й миле у тій промові калатала, якою воно серед тиші й безлюддя обіцяє боронити спокій твого сну... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 415); Ззаду Огея сторожко підступає навшпиньках мале дівчатко.. Раптом воно підстрибує і, розвівши руки, обхоплює його за шию, вибухнувши каскадом милого дзвінкого сміху (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 235); Ми йдемо, і ллється голос милий (Володимир Сосюра, I, 1957, 207); // Пов'язаний з приємними переживаннями. Спасибі Вам, добродію, велике спасибі за ті несказано любі та милі хвилини, які довелося мені пережити, читаючи Ваші талановиті утвори (Панас Мирний, V, 1955, 378); [Палажка:] Такий милий сон був наснився, а він, клятий катюга, взяв та й перебив (Степан Васильченко, III, 1960, 167); Заснула мати, і на білім чолі Спинився спокій, милий та ясний (Максим Рильський, I, 1960, 152); Вологі березневі вітри дмухають.. на Київ, на Володимирську гірку, розбуджуючи в душі все те ласкаве, миле, далеке, що досі мовби дрімало десь у глибинах (Олесь Гончар, Маша.., 1959, 3); // Сповнений привітності, доброзичливості; люб'язний. — У кого се ти хліба позичила? — У Микити у Румая. — Довго, мабуть, гнувся — не давав? — О, де ж там! І трошки ні! Зараз, таки зараз дав, із милою хіттю (Марко Вовчок, I, 1955, 147); Зі мною і пан і пані [Франко] були дуже ґречні і милі, кланялись нам усім... (Леся Українка, V, 1956, 337); Брати помирилися та бесідують собі любенько в милій розмові (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 229); // ірон. — Від самого рання нічого не їв, а тепер чекай на спеці, поки тебе пустять у хату! Нічого мовити — миле життя розвідача філоксерної комісії (Михайло Коцюбинський, І, 1955, 199).

Милий на вроду — приємної зовнішності. [Лев:] На личку білий [син зорі], на вроду милий, золотий волос по вітру має (Леся Українка, III, 1952, 211).

За милу душу — з великим задоволенням, охоче. Він, Матвій, міг сьогодні когось із братів, мов соняшника, зрешетити. Пігловський на його місці за милу душу пригостив би свинцевою начинкою, а Матвій чогось пожалів (Михайло Стельмах, I, 1962, 95).

2. Близький і рідний серцю; дорогий. Для милого друга і вола з плуга (Номис, 1864, № 9515); [Настя:] Чи живий ще тут мій милий син Панас? (Нечуй-Левицький, II, 1956, 459); Вітаю Вас, Остапе милий, В миру наречений Павлом! (Максим Рильський, III, 1961, 92); Від цього доторку до милої рідної дитини відчула [Уляна], як щось штовхнуло її в серце (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 278); // у знач. присудк. сл. Кожній матері своя дитина мила, а тут сама [мати] бачить, що її Оксана — краса усьому селу (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 426); // Про рідну сторону, краєвид і т. ін. Як умру, то поховайте Мене на могилі. Серед степу широкого, На Вкраїні милій (Тарас Шевченко, I, 1963, 354); Не віриться, що знов побачу я село, давно покинуте, таке до болю миле... (Володимир Сосюра, I, 1957, 261); Просто перед ним, немовби «у проваллі» стіни, такий милий його серцю краєвид — старе колишнє село (Андрій Головко, I, 1957, 309); // у знач. присудк. сл. Кожному мила своя сторона (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 77).

Боже (господи) [мій] милий!, заст. — уживається як вигук, що виражає захват, подив, розпач та інші почуття. Господи милий! Своє лихо, чуже лихо, — не знать, що й робити, що починати (Марко Вовчок, I, 1955, 129); [Семен Мельниченко:] (Підходе до хати). Боже милий! як тут гарно, скільки усякого цвіту! (Марко Кропивницький, I, 1958, 59); Боже милий! ніхто ще в житті ні разу не поцілував її в руку, .. і тільки за цю велику жалість вона могла б піти за Свиридом на край землі (Михайло Стельмах, II, 1962, 26); Світ не милий кому — про стан байдужості, відрази до всього, що оточує кого-небудь. Прийшла додому, — невесело мені, не знаю, за що взятись, і світ мені не милий (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 68); — Бачиш, чоловікові світ не милий, а ти лізеш в очі (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 293).

3. Те саме, що коханий 1. Десь біля червоних калин і на чорних пожарищах покинули хлопці своїх милих дівчат (Михайло Стельмах, II, 1962, 27); Сміх дівочий Задзвенів голосним дзвіночком, Ніби й справді дівчина мила Тільки в пісні отій тужила (Любов Забашта, Нові береги, 1950, 45); // у знач. ім. милий, лого, чол.; мила, лої, жін. Кохана людина. Якщо зійде моя рута, Остануся тута, Прийде милий в мою хату Хазяїнувати (Тарас Шевченко, II, 1953, 155); Грає хлопець чорнобривий, мліє даль од звуків тих. І для любої розмови мила стала на поріг (Володимир Сосюра, II, 1958, 63); * У порівняннях. Нарешті полюбив я Крим, Як друга друг, як милу милий (Максим Рильський, II, 1960, 132).

4. Постійний епітет при дружньому або фамільярному звертанні. От і прибігає один кінь: — Чого, хазяїне мій милий-любий, звеш мене? (Українські народні казки, 1951, 129); — Пани мої милі..! кого мені з вас прохати об моєму Левкові? (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 276); [Лікар:] Малюйте, панночко мила, се похвально і для панночки воно теє... показна річ (Леся Українка, II, 1951, 35).

Ілюстрації

Медіа