Відмінності між версіями «Дзвін»

Поточна версія на 22:01, 3 листопада 2015

Дзвін, дзвону, м. 1) Колоколъ. Бубонів, як міський дзвін. МВ. І. 105. У неділю рано задзвонили в дзвони. Мет. 95. 2) Звонъ. Дати на дзвони. См. Давати. 3) Родъ дѣтской игры. О. 1861. XI. Св. 37. 4) Родъ писанки. КС. 1891. VI. 37. Ум. Дзвінок, дзвоник.

Сучасний словник

ДЗВІН 1, дзвона, чол. Ударний сигнальний підвісний інструмент, звичайно із сталі або бронзи, у вигляді порожнистої, зрізаної знизу груші, в середині якої підвішений ударник (серце). На дзвіниці вдарили в дзвін, і тонкий.. гук задрижав і розлився по селі на всі долини (Нечуй-Левицький, II, 1956, 267); Часто і поспішно бив на сполох церковний дзвін (Юрій Смолич, II, 1958, 31); * Образно. — А хіба це ваш дім? — простодушно спитав Михайлик, рукою широко обвівши й степ, і неозорі далі, і синій дзвін небес (Олександр Ільченко, Козацьк. роду.., 1958, 47); * У порівняннях. Мов дзвони, загули кайдани На неофітах (Тарас Шевченко, II, 1953, 275). Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 264.Коментарі (0) ДЗВІН 2, дзвону, чол. Те саме, що дзвеніння. Чув дзвін, та не знає, звідки він! (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 185); Враз її збудив звук. Тепер вона зрозуміла — це був тоненький дзвін електричного дзвоника (Юрій Смолич, I, 1958, 84); * У порівняннях. — Леско! Леско! — гукнув дід, і голос його, як дзвін, роздався по лісу (Панас Мирний, I, 1954, 281).

Загальний опис

Дзвін (рос. колокол, англ. bell, нім. Glocke італ. campana) — ударний музичний, а також сигнальний підвісний інструмент, звичайно із сталі чи бронзи, у вигляді порожнистої, зрізаної знизу груші, в середині якої підвішено ударник (серце).

Історичний нарис

Дзвони — один із найдавніших та найпоширеніших інструментів світу. Одними з найдавніших дзвонів вважаються китайські дзвони чжун 鐘\钟, що датуються 2000 — 3600 р. до н. е.

Більша частина історії дзвонів у Європі тісно пов'язана з історією християнства. Перше використання дзвонів в християнській Європі церковне передання відносить до св. Павлину, єпископу Ноланському (353–431), згідно з яким прообразом перших дзвонів були польові квіти — дзвоники. Історичні пам'ятки Заходу згадують про дзвони лише в VII ст. при храмах у Римі та Орлеані. Значного поширення на Заході дзвони дістали у VIII ст.завдяки Карлу І Великому. Виготовлялися дзвони зі сплаву міді й олова, пізніше до цих металів почали додавати залізо та в рідких випадках срібло. На православному Сході дзвони вперше з'явились в IX столітті за імператора Василя І Македонянина, але широкого розповсюдження при храмах дістали лише після захоплення Константинополю хрестоносцями в 1204 році (див. Хрестовий похід).

Про певний рівень поширення дзвонів на українських землях можна говорити приблизно від другої половини ХІ століття, їх походження на думку істориків — Західна Європа. Перша літописна згадка про дзвони на Русі датована 1066 роком. В Києві дзвони були при Десятинній та Іринінській церквах. Також згадуються дзвони у храмах Новгорода (XI століття), Полоцька, Новгород-Сіверського і Володимира-Волинського (кінець XII століття). В літописах згадуються також майстри дзвонової справи Суздаля та Києва. Найстаріший руський дзвін, що зберігся до наших часів, було знайдено під час розкопок 1906 р. у Києві на Подолі. Величезний за обсягом та змістовністю матеріал, що стосується історії дзвонів, технології їх виготовлення наведено в книзі

Після нашестя монголо-татар (1237-40р.) дзвонова справа в руських землях на певний час згасає на кілька століть. Відродження дзвонової справи в північно-східній Русі відбувається з кінця XIV століття, центром ливарної справи стає Москва. Максимальна вага дзвонів поступово збільшується від сотень до тисяч пудів.

Після жовтневої революції в СРСР дзвони зазнали безпрецедентних в світовій історії переслідувань з ідеологічних та економічних мотивів. Церковний дзвін був заборонений, а, починаючи з 1930, з початком діяльності т.зв. «Союза воинствующих безбожников» дзвони масово знищувались та переплавлялись для потреб металургії.

Найвідоміші дзвони

Цар-дзвін (рос. Царь-колокол), знаходиться в Москві у Кремлі — вилитий в 1733 році за наказом імператриці Анни Іванівни. Має висоту з вушками — 6,14 м, діаметр — 6,6 м, вагу близько 10 000 пудів (160т). Великий Мінгунський Дзвін (М'янма) — Найбільший діючий на сьогодні дзвін — вага 90 тон. Дзвін Зигмунта (Dzwon Zygmunta), що знаходиться у замку Вавель в Кракові, 1520 р. — В цей дзвін дзвонять лише при надзвичайних подіях, останній раз — 2 квітня 2005 р. в оголошення смерті Папи Іоанна Павла ІІ. Вага: 10 980 кг; Серце: 350 кг. Діаметр: 2,424 м Великий Том (Great Tom), що знаходиться у Церкві Христа в Оксфорді — 1545 р., вага близько 7 тон, висота 215 см, діаметр 175 см. Дзвін Свободи (Liberty Bell), що знаходиться у Філадельфії — є символом американської історії боротьби за незалежність від Великої Британії. Цей дзвін скликав мешканців Філадельфії на проголошення Декларації незалежності Другим континентальним конгресом в 1776 році. Вага — 2000 фунтів (більше тони). зроблений зі сплаву міді (70%) та олова (25%). Надпис: «І оголосіть свободу на землі всім жителям її» В цей дзвін і зараз щороку дзвонять (обережно) на день незалежності США. Найбільший за вагою дзвін в Україні — 14, 5 тон, встановлено в Спасо-Преображенському соборі міста Одеса (дані на 2008 рік).

Виготовлення дзвонів

Процес виготовлення дзвонів включає декілька етапів:

1.за допомогою кружала виготовляється сердечник, що повторює внутрішній профіль дзвону (бовдур, стогону, ступа). 2.За допомогою кружала на нього наноситься тимчасова сорочка (фальшивий дзвін, модель) з поверхневим шаром з воску. 3.По фальшивому дзвону виробляється кожух. 4.Після висихання кожуха віск витоплюється. 5.Форма розбирається і кожух, що повторює зовнішній профіль дзвону, опрацьовується зсередини. 6.Форма збирається у зворотній послідовності і прожарюється вогнем, що розводиться усередині сердечника. 7.До форми прикріпляється верхня частина з формою коронки дзвону і системою літника. 8.Проводиться те, що скріпляє частин форми, обмазка і сушка. 9.У одній або декількох печах готується дзвонова бронза і прямує по системі літника в порожнину форми. 10.Залита форма остигає до кімнатної температури, після чого вона розбивається для витягання відливання. 11.Відливання очищається від частинок форми, що пригоріли, живильники системи літника обрубуються, починається доведення зовнішніх поверхонь для надання естетичному вигляду. 12.Підвішується ударник і проводяться контрольні удари для визначення якості відлитого дзвону

Ілюстрації

Медіа