Відмінності між версіями «Любий»
Рядок 3: | Рядок 3: | ||
==Сучасні словники== | ==Сучасні словники== | ||
===[http://sum.in.ua Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980) ]=== | ===[http://sum.in.ua Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980) ]=== | ||
− | '''ЛЮ́БИЙ, а, е.''''' | + | '''ЛЮ́БИЙ, а, е.''''' |
+ | 1. Який викликає любов до себе; дорогий і близький серцю. — От люба в нас дитина Юрко! — часом говорила Маруся до чоловіка (Нечуй-Левицький, III, 1956, 288); — Тимко любий мені — і все тут! З ним хоч на край світу піду (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 97); Дихни на повні груди, народе любий мій! (Павло Тичина, II, 1947, 10); Здрастуй, місто несказанно любе, Повне цвіту — теплого дощу! (Терень Масенко, Побратими, 1950, 14). | ||
+ | |||
♦ Світ не любий — те саме, що Світ не милий (не мил) (див. милий). Без тебе не любий мені був би світ, Ти — більше, ніж муж! Ти — мій друг і товариш (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 249). | ♦ Світ не любий — те саме, що Світ не милий (не мил) (див. милий). Без тебе не любий мені був би світ, Ти — більше, ніж муж! Ти — мій друг і товариш (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 249). | ||
2. Те саме, що коханий 1. — Подивися, мій голубе, Подивись на мене: Я Катруся твоя люба (Тарас Шевченко, I, 1951, 43); Моя люба Мар'яночка краща мені, як сестричка, — як на неї подивлюся, мов до сонечка всміхнуся (Леся Українка, III, 1952, 494); І немає нічого. Мов з каменю я. Ти для мене — чужа і не люба... (Володимир Сосюра, I, 1957, 251); | 2. Те саме, що коханий 1. — Подивися, мій голубе, Подивись на мене: Я Катруся твоя люба (Тарас Шевченко, I, 1951, 43); Моя люба Мар'яночка краща мені, як сестричка, — як на неї подивлюся, мов до сонечка всміхнуся (Леся Українка, III, 1952, 494); І немає нічого. Мов з каменю я. Ти для мене — чужа і не люба... (Володимир Сосюра, I, 1957, 251); | ||
// Сповнений кохання. Сиві, чорні хмари збилися в густі клуби і, як зависні баби, підслухували любу розмову закоханої пари (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 164). | // Сповнений кохання. Сиві, чорні хмари збилися в густі клуби і, як зависні баби, підслухували любу розмову закоханої пари (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 164). | ||
+ | |||
3. у знач. ім. любий, бого, чол.; люба, бої, жін. Той (та), кого люблять, кохають. Так ворожка поробила, Щоб менше скучала, Щоб, бач, ходя опівночі, Спала й виглядала Свого любого додому (Тарас Шевченко, I, 1951, 404); Ти спиш, моя люба, далеко, далеко... Простори і дні поміж нами лягли (Кость Герасименко, Поезії, 1950, 31). | 3. у знач. ім. любий, бого, чол.; люба, бої, жін. Той (та), кого люблять, кохають. Так ворожка поробила, Щоб менше скучала, Щоб, бач, ходя опівночі, Спала й виглядала Свого любого додому (Тарас Шевченко, I, 1951, 404); Ти спиш, моя люба, далеко, далеко... Простори і дні поміж нами лягли (Кость Герасименко, Поезії, 1950, 31). | ||
+ | |||
4. Якого люблять; коханий (у 3 знач.). Я закладала свої руки тобі за шию та й цілувала кучерики любі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 345). | 4. Якого люблять; коханий (у 3 знач.). Я закладала свої руки тобі за шию та й цілувала кучерики любі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 345). | ||
+ | |||
5. З яким приємно провести час, якого чекають (про гостя). Любого гостя весною частують медком, а восени молочком (Номис, 1864, № 11802); — Привітання любому гостеві, — зустрів його пан.. на порозі їдальні (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 7); | 5. З яким приємно провести час, якого чекають (про гостя). Любого гостя весною частують медком, а восени молочком (Номис, 1864, № 11802); — Привітання любому гостеві, — зустрів його пан.. на порозі їдальні (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 7); | ||
// у знач. ім. любий, бого, чол.; люба, бої, жін. Уживається у звертанні як вираз фамільярності або зневаги. — Ох, Іване Володимировичу, так же не можна. Навіщо ж ви?.. — Любий мій, не ечіть мене... (Олександр Довженко, I, 1958, 462). | // у знач. ім. любий, бого, чол.; люба, бої, жін. Уживається у звертанні як вираз фамільярності або зневаги. — Ох, Іване Володимировичу, так же не можна. Навіщо ж ви?.. — Любий мій, не ечіть мене... (Олександр Довженко, I, 1958, 462). |
Версія за 21:30, 29 листопада 2014
Любий, -а, -е. 1) Милый; пріятный; хорошій. Бжола летить на любий цвіт. Ном. № 8732. Розмова моя люба та мила. Ном. № 12934. Любого гостя весною частують медком, а восени молочком. Ном. № 11802. Така люба рілля, що дитина виросла б, коли б посадив. Ном. № 10150. 2) Возлюбленный. Ізійшов голос із небес: Ти єси син мій любий, що я вподобав. Єв. Мр. І. 11. До любої небоги нема далекої дороги. Ном. № 8759. 3) Любовный. У любий місяць уродилась (про дівчину, котру всі кохають). Ном. № 8748. Ум. Любенький, любесенький. Тіточко наша любенька, не кидай нас. МВ. І. 12. Там така любісінька дитина. Полт.
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ЛЮ́БИЙ, а, е. 1. Який викликає любов до себе; дорогий і близький серцю. — От люба в нас дитина Юрко! — часом говорила Маруся до чоловіка (Нечуй-Левицький, III, 1956, 288); — Тимко любий мені — і все тут! З ним хоч на край світу піду (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 97); Дихни на повні груди, народе любий мій! (Павло Тичина, II, 1947, 10); Здрастуй, місто несказанно любе, Повне цвіту — теплого дощу! (Терень Масенко, Побратими, 1950, 14).
♦ Світ не любий — те саме, що Світ не милий (не мил) (див. милий). Без тебе не любий мені був би світ, Ти — більше, ніж муж! Ти — мій друг і товариш (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 249). 2. Те саме, що коханий 1. — Подивися, мій голубе, Подивись на мене: Я Катруся твоя люба (Тарас Шевченко, I, 1951, 43); Моя люба Мар'яночка краща мені, як сестричка, — як на неї подивлюся, мов до сонечка всміхнуся (Леся Українка, III, 1952, 494); І немає нічого. Мов з каменю я. Ти для мене — чужа і не люба... (Володимир Сосюра, I, 1957, 251); // Сповнений кохання. Сиві, чорні хмари збилися в густі клуби і, як зависні баби, підслухували любу розмову закоханої пари (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 164).
3. у знач. ім. любий, бого, чол.; люба, бої, жін. Той (та), кого люблять, кохають. Так ворожка поробила, Щоб менше скучала, Щоб, бач, ходя опівночі, Спала й виглядала Свого любого додому (Тарас Шевченко, I, 1951, 404); Ти спиш, моя люба, далеко, далеко... Простори і дні поміж нами лягли (Кость Герасименко, Поезії, 1950, 31).
4. Якого люблять; коханий (у 3 знач.). Я закладала свої руки тобі за шию та й цілувала кучерики любі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 345).
5. З яким приємно провести час, якого чекають (про гостя). Любого гостя весною частують медком, а восени молочком (Номис, 1864, № 11802); — Привітання любому гостеві, — зустрів його пан.. на порозі їдальні (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 7); // у знач. ім. любий, бого, чол.; люба, бої, жін. Уживається у звертанні як вираз фамільярності або зневаги. — Ох, Іване Володимировичу, так же не можна. Навіщо ж ви?.. — Любий мій, не ечіть мене... (Олександр Довженко, I, 1958, 462).