Відмінності між версіями «Гріх»

Версія за 20:45, 29 листопада 2014

Гріх, -ха, м. 1) Грѣхъ. Як не прийме Біг гріхи за жарт, то буде шелесту багато. Ном. № 108. Незнай гріха не чинить. Ном. № 106. Б’ють не ляхи, а наші гріхи. Ном. № 866. Де гріх, там і покута. Ном. № 124. 2) Вина. Батько Настусин радіє, що без його гріха сталось таке Грицькові: без вісти зник, вовкулакує. Г. Барв. 452. Ум. Грішок, грішечок. На душечку спасения, грішечків отпущение. ЕЗ. V. 106.

Гріх -це...

Гріх — помилка, яку допускає людина у процесі своєї життєдіяльності, відступ від істини, поганий людський вчинок, коли людина діє, навмисно користуючись самою волею (бажаючи, вибираючи), або вчинок приказаний волею (зовнішні слова чи діла). Гріх – це порушення християнського морального закону, це непослух віруючого Слову Божому. Поняття гріха – релігійне, воно застосовується лише до осіб, які приймають християнський закон, які сповідують віру в Бога і в силу цього перебувають в “огорожі церковній”. Хто ж поза Церквою, той і не здатний усвідомити цілком своєї гріховності, побачити всього свого падіння, жахнутися всій глибині своєї зараженості смертельною хворобою, відчути всю свою віддаленість від Бога, від істини. Тому спочатку слід покаятися в гріхах проти Бога і Його Церкви. Таких гріхів безліч, вони пов’язані в безперервну мережу різних духовних станів, як простих і очевидних, так і прихованих, на перший погляд невинних, а насправді найнебезпечніших для душі. Кожна людина в своєму житті робить помилки від самого народження, кожна людина грішна. Безгрішних людей не існує і щоб здобути душевний спокій, людям треба визнати цей факт. Кожна людина у своєму житті робить помилки, але далеко не всі їх визнають і по можливості виправляють. Завдання людини — триматися шляху істини і життя, попри всі негаразди, які намагаються її з цього шляху зіштовхнути. Важливо звернути увагу, що з точки зору віровчення багатьох християнських отців, богословів і святих, судячи людину Всевишній намагається її виправдати, а не засудити, звертає увагу на те, як людина тримається істини, а не на те, як вона від неї відхиляється. Зіпсованість походить від недосягнення якогось стандарту; і стандарти волі є два: негайний стандарт самого людського інтелекту та максимальний стандарт вічного закону, Божого розуму — таке визначення гріха дає середньовічний італійський схоласт Тома Аквінський. Августин Блаженний визначив гріх, як будь-яке слово, вчинок чи бажання всупереч вічному закону. Визначення Святого Августина включає як і матеріальний елемент в гріху (те що робить його людьською дією) — будь-яке слово, вчинок чи бажання — і формальний елемент (те, що робить його поганим) — всупереч вічному закону. Богослови визначають гріх в основному як порушенням проти Бога; моральні філософи визначають гріх як такий що йде всупереч розумові.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

1. рел. Порушення релігійно-моральних догм, настанов і т. ін. [Єпископ:] З нас кожен і без сповіді простив би вину супроти нього. Я питаю про гріх супроти бога (Леся Українка, II, 1951, 501); Молода, небесної краси черниця у пустелі десь замолює свої гріхи (Яків Качура, II, 1958, 22); * У порівняннях. Він не бачив його [сина] ніколи, не цікавився ним, ненавидів його, як гріх, як помилку (Іван Франко, IV, 1950, 39). 2. Поганий, непорядний вчинок; якийсь недолік, помилка, недогляд. Чула ж вона, що він взагалі охочий зводити дурненьких дівчат і вже не один такий гріх має на своєму сумлінні (Василь Козаченко, Сальвія, 1956, 258); Трактористів гріх — на полі огріх (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 368).

Словопедія бра́ти / взя́ти гріх (рідко гріха́) на (свою́) ду́шу (на се́бе). 1. Діяти проти власної совісті, прийнятих норм моралі; робити щось несхвальне. — Ти знаєш, може, та, що цю спідницю носила, лежить під землею, .. я доношую це рам’я… мучуся… беру гріх на себе… (Панас Мирний); Колись робили на пана прихватком, а тепер робимо вже прихватком на себе, або вночі, коли місячно. Беремо гріх на душу — робимо ще й у неділю: великий гріх! Та що зробиш, коли зерно сиплеться, треба рятувати (М. Лазорський); — Піди лишень до Галі та поговори з нею хорошенько по-своєму ..— Казав пан — кожух дам, та й слово його тепле. І я тільки гріх на душу візьму (Т. Шевченко); — Грішниця я,— буркотіла стара.— Але не можу, дівонько, ще й такий гріх узяти на себе. Не можу, саму молодою ошукано такечки (Я. Баш). прийня́ти гріх на ду́шу. Каюсь, що прийняла гріх на душу. Так довго не писала. Тепер буду виправлятися (З газети). 2. Чинити злочин, убивати кого-н

відійти́ / відхо́дити від гріха́. Запобігти якомусь осудливому вчинку; не допустити, відвернути що-небудь небажане, неприємне. Роман чує, як буйний гнів кидається йому в руки і голову, і, щоб відійти від гріха, швидко обертається і вилітає з нечистої, тісної од всякого добра кімнати (М. Стельмах).

впада́ти (вхо́дити) / впа́сти (увійти́) в гріх. Робити щось заборонене певними етичними нормами. Пана гетьмана ніхто не спокушує ламати присяги, і ми, старшини, теж не мислимо впадати в такий гріх (М. Лазорський); Коли ж ти увійшла в гріх, дам карбованця, щоб до якоїсь чаклунки сходила (М. Стельмах).

Публічний електронний словник української мови бра́ти (взя́ти) гріха́ на ду́шу — не бути винним у чому-небудь. — Не можу з певністю сказати, — щоб не взяти гріха на душу, — але мені здається, чи не походить ся думка про «дві правди» ще й від панського страху (Л. Укр., V, 1956, 142); Не гріх — можна; потрібно; дозволенно. — А вам, куме, не гріх і більше оддати. Нащо вам, справді, ви вже старі (Коцюб., II, 1955, 53); Ні́де гріха́ ді́ти; Ні́чого гріха́ кри́ти (таї́ти) —потрібно, треба признатися; немає потреби приховувати. А Сидір Іванович, ніде гріха діти, в подяку за допомогу перекидав дівчині то зайву верейку січки, то зайве відро жому (Добр., Тече річка.., 1961, 155); — Таки нічого гріха таїти — знайшовсь із наших, хрещених людей, що уступив у їх віру та.. узявсь держать і Липці, і другії слободи (Кв.-Осн., II, 1956, 8); Пога́на, як сме́ртний гріх — про дуже некрасиву людину. — Скажіть, як вам здається тая Girod? правда ж, вона погана, як смертний гріх? (Л. Укр., III, 1952, 610); Споку́тувати гріхи́ — визнати свою провину і відповідати за неї. Маю надію скоро побачитись з Вами і тоді вже спокутую всі гріхи свої перед Вами (Коцюб., III, 1956, 315); Як (мов, на́че, нена́че і т. ін.) на гріх — як навмисне, як на нещастя. [Нянька:] Скоїлось, як на гріх, ще торік по весні (Кроп., V, 1959, 228); Досі дні стояли теплі, сонячні,.. а сьогодні, мов на гріх, задощило (Гур., Друзі.., 1959, 86).

Класифікація гріхів

Гріхи класифікуються згідно з умисним вчинком, який він містить та з метою на яку він скерований.

Святий Ісидор розрізнював гріхи проти себе, проти Бога, і проти ближніх. Гріх є розлад, є три порядки, які люди повинні дотримувати: перше, наші вчинки та почуття мають йти слідом за правилом нашого інтелекту; друге ми повинні дотримувати правило Божого закону; і третє оскільки ми є політичними і суспільними істотами, ми повинні жити в порядку з нашими ближніми.

Смертельний гріх — гріхи метафорично окреслені як смертельні чи фатальні протиставляються незначним або простимим гріхам. Розлади в засобах до мети можуть бути владнані шляхом переосмислення мети, так само як і помилки у висновках можуть бути виправлені зверненням до їх підстав. Але в розладнаній кінцевій меті не залишається нічого до виправлення. Таким чином гріхи з розладненими цілями йменуються смертельними, як такі що не можуть бути направленими.

Коли воля ставить собі за мету завдання, що протистоїть любові доброчинності котра стосує нас до нашої кінцевої цілі (коли вона протистоїть любові Бога — як богохульство і клятвопорушення — або протистоїть любові наших ближніх — як вбивство чи перелюб) тоді гріх є смертельним за природою.

Сім Смертельних Гріхів та Сім Блаженств

Так само як і Блаженства підсумовують благословенність надприродньої чесноти, сім смертельних гріхів підсумовують злиденність надприроднього пороку. На відміну від блаженств сім смертельних гріхів не знаходяться в Писанні як такі, але всі вони виводяться з Писання і також шляхом вікового досвіду. Ми розуміємо речі найкраще протилежністю. Отже ми розуміємо надприродню чесноту найкраще протилежністю до надприроднього пороку. Бо між пороками та чеснотами існує близька паралель.

Пороки (смертельні гріхи) та Чесноти

• Гординя (пиха) — Убогість духом (покірність, смирення)
• Жадібність (жадоба, корисливість, зажерливість) — Милосердя (співчуття)
• Заздрість (заздрощі, завидність, недоброзичливість) — Співчуття (уболівання, скорбота ділить нещастя іншого)
• Гнів (розгніваність, сердитість, лютість, розлюченість) — Лагідність (м'якість)
• Лінощі (лінивство, інертність, повільність) — Спрага за праведністю
• Хтивість (хіть, пристрасть, похіть) — Чистота серця (доброчесність, чистота серця)
• Ненажерливість (ненаситність) — Терпіння переслідування (позбавлення навіть звичайних необхідностей)

Гординя є само-утвердженням, самолюбством.

Жадібність є жадобою, відцентрованим посяганням схопити і тримати земні добра для себе.

Заздрість обурюється проти щастя іншого.

Гнів бажає шкоди та руйнування.

Лінивство відмовляється докласти волю для добра, до ідеалу.

Хтивість роздроблює і ділить душу, бажаючи кожне привабливе тіло. Кріфт говорить, що наше суспільство є секс-охоплене, секс-насичене. Якби хтивість припинилася завтра ми б опинилися у найбільшій економічній депресії в історії. Навіть Тома Аквінський замітив, що «хтивість…є одним з найбільших задоволень, і котре поглинає розум більше ніж будь-які інші.»

Ісус Христос провів набагато більше часу застерігаючи проти спокус зі світу (жадібність, людьська повага) і від диявола (гордість, лицемірство) аніж спокус від плоті. Але хтивість є гріхом. Точніше, це бажання гріхів перелюбу чи зради (бажання у волі, не просто почуття, але щось чому активно дається дозвіл, а не лише пасивно переживане). Іншим перенатягуванням терміну є випадок коли хтось вважає будь-яке сексуальне бажання хтивістю як такою. Але хтивість є гріхом а сексуальне бажання як таке не є. Воно є Божим вимислом і мається на увазі в Його першій постанові «Будьте плодовиті та розмножайтеся».

Ненажерливість потребує спожити безладну кількість земних благ.

Сучасні зміни в списку гріхів

Ватикан вперше за півтори тисячі років переглянув список смертних гріхів. До існуючих семи гріхів були додані ще сім, що відображають реальність сучасної епохи.

Згідно з новою концепцією, вічні муки тепер загрожують за «біоетичні» порушення (такі як контроль народжуваності, тобто аборти), «сумнівні з моральної точки зору» експерименти (такі як дослідження стовбурових клітин), вживання наркотиків, забруднення навколишнього середовища, збільшення майнового розшарування, надмірне багатство і дії, що приводять до зростання числа бідних.

Загалом, католицька церква розділяє гріхи на прості і смертні, які можна «викупити» лише сповіддю і покаянням. Чіткого визначення семи смертних гріхів не існує, але, як правило, такими вважаються порушення «Десяти заповідей» і дев'яти євангельських заповідей блаженства.

У VI столітті Папа Григорій I Великий виклав концепцію семи смертних гріхів, яка пізніше, в середні віки, популяризувалася Данте Аліґ'єрі в частині «Пекло» «Божественної комедії».

Згідно з цим трактуванням, до гріхів, за які непрощена і нерозкаяна людина потрапляє після смерті прямого в пекло, відносяться гординя, заздрість, обжерливість, похітливість (хіть), гнів, пожадливість і смуток (замість якого інші джерела пропонують лінь).

Біблія, хоч і не приводить точного переліку гріхів, але застерігає від їх здійснення — в старозавітних Десяти Заповідях, даних Богом Моїсею на горі Синай. Список же став загальноприйнятим з часів середньовічного схоласта Святого Томи Аквінського.

У православ'ї відсутнє чітке розділення між смертними і простимими гріхами. Крім того, православ'я не передбачає, що людина, яка померла в стані гріха, автоматично засуджена на вічні муки.

Простимий Гріх

Простимий Гріх — гріхи звуться простимим тому що вони можуть бути виправданими. В цьому смислі Амвросій Медіоланський говорить що покаяння оправдує кожен гріх. Або ми звемо гріхи простимими бо щось в них частково чи повністю дозволяє їм бути виправданими: частково коли вони вчинені з-за незнання чи слабкості (і таке виправдання лежить в причині гріха) та повністю коли вони не розривають наш стосунок до кінцевої цілі і таким чином заслуговують лише тимчасового а не вічного покарання.

Американський католицький філософ Пітер Кріфт зазначив: «Ніхто не знає як довго людська душа може витримати полумя гріха перед тим як вона помре; ніхто не знає коли в будь-якому індивідуальному випадку простимий гріх стає смертельним гріхом.»

Гріхи нехтування

Тома Аквінський обговорює теж поняття гріха нехтування: Будь-хто хто не чинить добра знаючи, що він повинен його вчинити, є винним гріха. Якщо включити в поняття гріхів нехтування лише те, що робить їх гріхами, тоді деколи вони містять внутрішній вчинок (хотіння не йти до церкви) а деколи жодного вчинку взагалі (коли наступив час людина не думала чи йти чи не йти). Але коли ми включимо в понятті нехтування теж причини і підставу того нехтування тоді нехтування містить якийсь вчинок.