Відмінності між версіями «Гетьманщина»

Поточна версія на 10:18, 25 лютого 2014

Гетьма́нщина або Ві́йсько Запоро́зьке — українська козацька держава на території Наддніпрянщини, Сіверщини та Східного Поділля. Утворилася внаслідок найбільшого козацького повстання в Речі Посполитій — Хмельниччини. Головою держави виступав виборний гетьман. 1654 року перебувала під протекторатом московського царя, з 1658 року — польського короля. Протягом другої половини 17 — початку 18 століття, в ході громадянської війни, позмінно визнавала верховенство Московського царства, Речі Посполитої та Османської імперії. 1667 року розділена по Дніпру на Правобережну і Лівобережну Україну згідно з Андрусівським миром між Річчю Посполитою та Московським царством. Після остаточного скасування в Речі Посполитій козацького устрою на Правобережжі 1699 року, продовжила існування на теренах Лівобережжя. Виконувала роль заслону для Російської імперії від Речі Посполитої, Османської імперії та Кримського ханства. 1709 року, під час Великої північної війни, невдало намагалася перейти під протекторат Швеції. Протягом 18 століття поступово втратила політичну і економічну автономію. 1764 року наказом імператриці Катерини ІІ була позбавлена інституту гетьмана, а 1786 року — козацького полкового устрою. 1765 року перетворена на Малоросійську губернію Російської імперії.

Географія

Гетьманщина за правління Богдана Хмельницького охоплювала землі площею понад 200 тисяч км²[3]. Західний кордон відповідав західній межі Брацлавського воєводства Речі Посполитої, північний і східний кордони — рубежам Київського і Чернігівського воєводств. Південні землі обмежувалися кордонами володінь козаків-січовиків. У 1650-х роках козацька держава деякий час контролювала частину Південної Білорусі. Судову владу представляв Генеральний суд на чолі з 9. Генеральним суддею. Він тлумачив звичаї і закони, вершив суд над державними злочинцями, розглядало апеляції і прохання про помилування, контролював роботу місцевих судів. На засідання Генерального суду скликали підконтрольних генеральному судді суддів з міст і селищ. Всі судді були виборними. Регіони: Наддніпрянщина Лівобережна Україна Правобережна Україна Сіверщина Запорожжя Рельєф: Придніпровська височина, Придніпровська низовина Річки: Дніпро, Десна, Горинь, Прип'ять, Ворскла Клімат: Помірно-континентальний клімат

Заснування

Гетьманщина виникла в результаті великого козацького повстання в Речі Посполитій, що спалахнуло 1648 року в українських землях під проводом Богдана Хмельницького. Причинами повстання були корупція королівських урядів, соціальне безправ'я усіх станів за винятком шляхти, економічні і національні утиски українців, активізація української православної церкви і зростання чисельності козацтва попри репресії уряду. Перші перемоги козаків над королівськими військами під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями сприяли розширенню соціальної бази повстання за рахунок українських селян, міщан і духовенства. Бунти охопили усю Наддніпрянщину, Сіверщину, Поділля, Волинь, Галичину. На початку 1649 року Київ зустрічав гетьмана Хмельницького як «Мойсея, спасителя, освободителя й визволителя народу з лядської неволі». Початково повстанці прагнули встановлення козацької автономії в Наддніпрянщині, проте на переговорах з королівськими емісарами під Замостям 1649 року вже мали намір «вибити з лядської неволі…народ увесь руський», «всю Русь по Львів, Холм і Галич». Реалізації планів завадила зрада козацького союзника, татарського хана, під час битв під Збаражем і Зборовом. Хмельницький був змушений укласти з польським королем Яном ІІ Казимиром Зборівський договір. За цим договором Військо Запорозьке отримувало автономію, очолювану гетьманом, у складі трьох воєводств — Київського, Чернігівського і Брацлавського, а також східних районів Волині та Поділля. Зборівська угода не влаштовувала ні козаків, ні шляхетську Річ Посполиту. 1650 року обидві сторони стали готуватися до нової війни. Вирішальна битва відбулася 1651 року під Берестечком, де козаки зазнали нищівної поразки через відступ татарських союзників з поля бою. Ця поразка перетворила повстання з громадянської козацько-шляхетської війни на війну українсько-польську. Під Білою Церквою Хмельницький був змушений підписати нову мирну угоду. За Білоцерківським договором 1651 року козацька автономія обмежувалася лише Київським воєводством. Оскільки ратифікація договору була зірвана в польському Сеймі, козацька сторона розпочала нові воєнні дії. 1652 року вояки Хмельницького помстилися противнику під Батогом, але 1653 року знову були зраджені татарами під Жванцем. В результаті перманентних воєн з Річчю Посполитою козацька Гетьманщина фактично опинилася незалежною, але не мала міжнародного юридичного визнання. Ненадійність союзу із Кримським ханством змушувала Хмельницького шукати поміч в боротьбі проти Варшави закордоном. Серед кандидатів, які могли прийняти козаків під протекторат, гетьман розглядав Османського султана Мехмеда та Московського царя Олексія. В результаті тривалих перегорів козацька сторона обрала останнього. 1654 року на Переяславській раді Хмельницький зі старшиною присягнули на вірність цареві в обмін на визнання самоврядування Гетьманщини та оголошення війни Речі Посполитій. Додаткові умови московсько-козацького союзу визначалися Березневими статтями, що були підписані гетьманом того ж року. Навесні 1654 року козацько-московське військо вдерлося на територію Литви. Козаки самостійно захопили південну Білорусь, і спільно із московитами здобули столицю Вільню. У відповідь, польська армія, разом із кримськими татарами, розпочала похід на українську Брацлавщину. Хмельницький спинив противника 1655 року в битві під Охматовим. Воєнним послабленням Речі Посполитої скористалася Швеція. 1655 року шведський король Карл X розпочав війну проти поляків у Прибалтиці. Наступного року, боячись посилення шведів в регіоні, Московія оголосила їм війну і уклала з Річчю Посполитою сепаратний Віленський мир. Московити не допустили козаків до переговорів з поляками й противилися приєднанню Південної Білорусі до Гетьманщини. Через порушення Переяславських домовленостей Хмельницький уклав угоду зі Швецією і Трансільванією, ворогами Москви, й продовжив боротьбу проти Речі Посполитої. Він також відновив дипломатичні контакти з Кримом, вбачаючи небезпеку козацькому суверенітету з північного сходу.

Занепад

1715 — ліквідація виборності посад. 1722 — Малоросійська колегія (перша) 1723 — Арешт Полуботка 1728 — Рішительні пункти (Апостол) 1734 — Правління гетьманського уряду (Шаховський) 1750 — відновлення гетьманства (Розумовський) 1754 — ліквідація українсько-російського митного кордону 1764 — ліквідація гетьманства, Малоросійська колегія (друга) 1781 — ліквідація полково-сотенного устрою, утворення намісництв 1783 — закріпачення селян 1791 — місія Капніста до Прусії з метою відновлення незалежності

Сучасні словники

Гетьманщина — політично-державний устрій в Україні в період з 1648-го по 1764 рік. У 1663 p. Гетьманщина була поділена на Правобережну і Лівобережну. Починаючи з 1700 р., після скасування Польщею козацтва на Правобережжі, Г. існувала лише на лівому березі Дніпра. Столиці Г. — Чигирин, Батурин, Глухів. Усі форми центральних та місцевих органів адміністрації та суду Г. підпорядковувалися виборному принципу. Управляв Г. гетьман, який формально обирався на загальній козацькій Раді, а згодом призначався або затверджувався царським урядом. У 1722-му і 1734–1750 рр. тимчасово, а 1764 p. остаточно скасовано царизмом посаду гетьмана, а 1781 р. Г. ліквідовано і замінено на загальнодержавний устрій Російської імперії. З 29 квітня 1918 p. до листопада цього ж року в Україні діяв гетьманський уряд на чолі з П. Скоропадським. Гетьманщина - політико-державний устрій в Україні у період з 1648 по 1764 рік. Гетьманщиною також називалася частина території України, що перебувала під владою гетьмана.Гетьманщиною також називають період існування Української Держави (29 квітня - 14 грудня 1918 р.), що являла собою вид конституційної монархії на чолі з гетьманом (П. Скоропадським) як носієм монархічної влади.

Ілюстрації

Медіа

Див. також

Гетьман

Джерела та література

Крип'якевич І. Історія українського війська. Частина ІІ: Запорозьке Військо. — Львів: Видання Івана Тиктора, 1936.

Ігор Сердюк. Полкових городов обивателі: історико-демографічна характеристика міського населення Гетьманщини другої половини XVIII ст. — Полтава: ТОВ «АСМІ», 2011.

Зовнішні посилання