Відмінності між версіями «Цитати»

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук
Рядок 1: Рядок 1:
  Цита́та  (пізньолат. citatio, від лат. cito — «зрушую», «викликаю») — невеликий уривок з літературного, наукового чи будь-якого іншого опублікованого твору. Використовується іншою особою у своїй праці з обов'язковим посиланням на автора і джерело цитування з метою підтвердити чи розширити власне твердження. Джерелом цитування обов'язково має слугувати цитоване видання, а не твір, у якому потрібне висловлювання наводиться як цитата. До винятків належать такі випадки[1]:
+
   
 +
Цита́та  (пізньолат. citatio, від лат. cito — «зрушую», «викликаю») — невеликий уривок з літературного, наукового чи будь-якого іншого опублікованого твору. Використовується іншою особою у своїй праці з обов'язковим посиланням на автора і джерело цитування з метою підтвердити чи розширити власне твердження. Джерелом цитування обов'язково має слугувати цитоване видання, а не твір, у якому потрібне висловлювання наводиться як цитата. До винятків належать такі випадки[1]:
 
першоджерело недоступне або ж з ускладненим доступом;
 
першоджерело недоступне або ж з ускладненим доступом;
 
цитується публікований архівний документ, і відтворення тексту за архівним першоджерелом може неправомірно надати цитуванню характер архівного розшуку;
 
цитується публікований архівний документ, і відтворення тексту за архівним першоджерелом може неправомірно надати цитуванню характер архівного розшуку;

Версія за 22:37, 11 січня 2014

Цита́та (пізньолат. citatio, від лат. cito — «зрушую», «викликаю») — невеликий уривок з літературного, наукового чи будь-якого іншого опублікованого твору. Використовується іншою особою у своїй праці з обов'язковим посиланням на автора і джерело цитування з метою підтвердити чи розширити власне твердження. Джерелом цитування обов'язково має слугувати цитоване видання, а не твір, у якому потрібне висловлювання наводиться як цитата. До винятків належать такі випадки[1]: першоджерело недоступне або ж з ускладненим доступом; цитується публікований архівний документ, і відтворення тексту за архівним першоджерелом може неправомірно надати цитуванню характер архівного розшуку; цитований текст став відомим внаслідок внаслідок цитування слів автора іншою особою. Цитаування не є плагіатом за умови вказання меж цитування та його авторства. Авторські права на зміст цитати належать автору цитати, а отже, особа, котра її наводить, не відповідає за її зміст.

Письмові засоби Залежно від способу наведення, на письмі рядкові цитати виділяються лапками, комами — за правилами прямої мови, підрядного речення абощо: «Микола Джеря, — як писав Франко, — хоч кріпаком родився, був однаково з тих здорових натур, що скоріше вломляться, а зігнути не дадуться, один із світлих, лицарських типів українських». Цитата як самостійне висловлювання у тексті береться в лапки. Після неї в дужках подається інформація про автора і джерело висловлювання. Крапка ставиться після дужок. Якщо інформацію про джерело записано окремим рядком, крапка після дужок не ставиться: «Мова завжди живе поряд з піснею, сестрою її рідною» (П. Тичина). Цитата-вірш у лапки не береться. Посилання на джерело цитати подається в дужках у наступному рядку: І мене в сім'ї великій, Сім'ї вольній, новій, Не забудьте пом'янути Незлим тихим словом. (Тарас Шевченко, «Заповіт»). У цитованому суцільним рядком вірші зберігається велика літера, яка була на початку кожного віршового рядка: «Що є свобода? Добро в ній якеє? Кажуть, неначе воно золотеє? Ні ж бо, не золотеє: зрівнявши все злото, Проти свободи воно лиш болото» (Г. Сковорода).

Типографічні засоби Під час верстки до правил оформлення цитат на письмі додаються й типографічні засоби оформлення цитувань. З метою полегшення орієнтування читача у тексті об'ємні цитати рекомендується виділяти іншим написанням, кеглем або й шрифтом іншої гарнітури. Позарядкові цитати, як правило, доступні лише для типографічного оформлення.