Відмінності між версіями «Барвінок»

Поточна версія на 22:59, 26 грудня 2013

Барвінок, -нку, м. 1) Раст.: могильница, гробъ-трава, Vinca minor L. Анн. 380, ЗЮЗО. І. 141. Ой не стелися, хрещатий барвінку, та по крутій горі! Нп. Обычные эпитеты: барвінок зелений, хрещатий, крячастий. Какъ ласкательное названіе для любимаго мужчины: Ой ти, козаче, зелений барвінку, прийди до мене хоть у недільку. Мет. 43. Употребляемый на свадьбѣ въ світилчиній шаблі барвінок означаетъ — душевную склонность, пріязнь. МУЕ. ІІІ. 94. Барвінок рвати — означаетъ часто идти на любовное свиданіе. Мал. л. сб. 288. Пусти ж мене, мати, барвіночку рвати, а вже ж наші вороженьки полягали спати. Мет. 288. Ночувати в барвінку. Переночевать съ милымъ. 2) Раст.: а) — дикий. Lysimachia nummularia. Лв. 100. б) — степовий. Vinca herbacea Waldst et Kit. ЗЮЗО. I. 141. 3) Родъ орнамента на писанкѣ. МУЕ. І. 200. Ум. Барвінонько, барвіночок, барвінчик, барвінчичок. Дівчинонько, сіра утко, чи сватати хутко? — Козаченьку, барвіночку, хоть і в неділочку. Мет. 8. Та прийди до мене, хрещатий барвінчику! Нп.

Сучасні словники

Барвінок

• Барвінок (Vinca, від «vincere» — «витися», у деяких українських діалектах Бирвінок, Тройзілля) — рід квіткових рослин, батьківщиною якого є Європа, північна Африка і південно-західна Азія.

Загальний опис

• Напівкущі або трави з тонким витким стеблом 1-2 м завдовжки, піднімається над землею не більше ніж на 20-70 см. Стебло часто пускає корені в місцях, де воно торкається ґрунту, що допомагає рослинам займати велику територію. Листки супротивні, прості, широкі, ланцетовидні або овальні 1-9 см завдовжки, 0,5-6 см завширшки. Чотири види роду вічнозелені, листя зберігає свій зелений колір навіть узимку. Має подовгуватий трилисник.
• Цвітіння відбувається більшу частину року. Навесні зацвітає синім цвітом, який нагадує вогник.Квітки прості 2,5-7 см завширшки, з 5 зазвичай фіолетовими (рідко білими) пелюстками, з'єднаними біля основи в трубку. Плід складається з кількох стручків.

Барвінок в українському фольклорі

За українськими народними уявленнями, барвінок символізує трійцю: дитинство, зрілий вік, старість; батька, матір, дитя; весну, літо, осінь; вічне нев'януче кохання, нестаріюче життя, пам'ять, а тому з барвінком українці віками сплітали весільні вінки, робили косиці, плели вінки й на могили, що символізувало вічну пам'ять, садили й садять на могилах. Збирання барвінку перед весіллям, коли з нього плели вінки-силимени (долю) на стіну, сволок чи стелю, на голову княгині — молодій, — було цілим ритуалом. Дружки з дівчатами йшли в городець, де спеціально садили барвінок чи в сад, парк або до лісу, особливо грабово-букового, де були барвінкові місця, зістригали листя, співаючи пісні-ладканки й балади. На Коломийщині записано легенди про те, що барвінок прополюють і доглядають красні діви (лісні), щоби він розкішно ріс і цвів. Ним обсаджували кринички-джерела, його садили в криницях поміж каміння, ним прикрашали посуд на Водохреща. Поширеною є легенда про наречених, які брали шлюб у церкві, а в цей час налетіли татари і намагалися захопити молоду, аби продати її на невільничому базарі. За легендою, в сутичці гинуть гості, наречений, а дівчина у вінку втікає до лісу. Її наздоганяє татарин, ловить за стрічки, вінок падає, а разом з ним і дівоча голова, яка стає криничкою, а вінок довкола проростає барвінком. Такі кринички часто трапляються на Прикарпатті, хоч легенда майже не має нічого спільного з татарами. Татари-мусульмани сприймалися як «погана віра», так само як і дохристиянську віру українців називали «поганською». Тому й міф перенісся на новітні часи, а колись ці легенди пов'язувалися з виникненням священних джерел і тройзілля.

Ілюстрації

Медіа

Див. також

• Барвінок малий, рослина родини Барвінкових(Apocynaceae) роду Барвінок (Vinca).
• Легенда про барвінок.
• Барвінок: охоронець дівочої цноти та символ щасливого шлюбу.

Барвінок, поряд з іншими ранніми квітками є провісником весни. А оскільки його глянцево-зелене тверде листя не гине ні влітку від спеки, ні зимою від холоду, морозу і снігу, рослина стала символом радісної життєвої сили, вічності і була перенесена з лісу в сади біля людських жител.

Її тулили до всього, що потребувало вічності, краси, життєстійкості: народженій дитині до свічки, щоб життя було довгим і щасливим; до свічок весільних, щоб любов наречених була нев’янучою; до весільного калача, щоб людські серця до молодят горнулися; до весільного гільця – як символ вічного усталеного буття.

Відомий український фольклорист Микола Костомаров у праці “Слов’янська міфологія” зафіксував староукраїнський “барвінковий” ритуал, коли у недільний день весною парубок назривавши барвінку, ніс його до дівоцької громади та запитував у дівчат – “Що це за дивне зілля?”. Деякі дівчата відгадували і сором’язливо признавалися, що

То зілля барвінок Паняночкам на вінок, на вінок.

Здавна вважалося, що ця рослина дарує дівчині вроду. Дівчата колись умивались відваром із барвінку: “Десь ти мене, мати, в барвінку купала”.

У традиційній українській етнокультурі барвінок є символом радісної життєвої сили, незайманості, цнотливості.

Дівчині, яка починала дівувати, мати давала у пазуху крянгу барвінку із найдавнішої родової могили – щоб оберігав її долю, дівочу честь, цноту:

Коби наші Марієчка добре серце мала, Вона би свому молодому барвіночку дала.

Про дівчину, що зганьбилася, казали: “Барвінчик свій потоптала”, а ще співали, переважно в Західній Україні:

Бо у того жовнірчика ще й не одна буде, Він втре вуса, засмієси, а за ню забуде. Усі її товарочки будуть мати вінчик, А у неї коло хати висохне барвінчик.

Барвінок для українців став постійним символом шлюбу. Дівчина згадує про барвінок, коли говорить про кохання й порівнює з ним милого:

Зелененький барвіночку, стелися низенько! А ти, милий, чорнобривий, присунься близенько.

Колись барвінок був і одним із головних героїв українського традиційного весілля. Збирання цієї рослинки перед весіллям, коли з неї плели вінки-силимени (долю) на стіну, сволок чи стелю, на голову княгині – молодій, – було цілим ритуалом. Дружки з дівчатами йшли в сад або до лісу, де були барвінкові місця, зістригали листя, співаючи пісні.

Під час весілля, згідно з ритуалом, наречений вирубував молоду сосонку, запрошуючи собі на допомогу товариша або родича, котрий одержув назву “боярина”. “Боярин” вносив гільце до хати та стромляв у коровай. Тоді наречена, попросивши благословення, сідала з подружками за стіл, прикрашала гільця, в’ючи з барвінку гірлянди.

А от молодому плелося спеціальне весільне сердечко з барвінку. Для цього рослину зривали через отвір калача, що спекла сестра. У весільній пісні з цієї нагоди співалося:

Гой на небі три зірнички, А на землі три сестрички. Перша несе гостру голку, Друга несе нитку шовку, Третя несе барвіночок Молодому на віночок.

“Як цей барвінчик ніколи не блідне, так най і життя твоє не блідне”, – казали дружки молодій, молодому, коли закінчували початий матір’ю віночок на голову чи віночок-сердечко, який пришпилювали молодому на грудях.

Кажуть, що п’ять пелюсток цієї квітки символізували п’ять засад щасливого подружнього життя: перша пелюстка – то краса, друга – ніжність, третя – незабутність, четверта – злагода, п’ята – вірність.

Образ квітнучого барвінку символізував щасливий шлюб, а от зів’ялий барвінок означав нещасливий стан одруженої жінки:

Хрещатенький барвіночку, зав’яв у прискриночку! Зв’ялив-зсушив, вражий сину, чужу дитиночку.

Барвінок, як зілля весільне, садилося і на могилах. Причиною цього, на думку М. Костомарова, було слов’янське вірування про таємничий зв’язок між шлюбом і смертю. Імовірно, в цьому символі ми маємо бачити високе розуміння наших пращурів про міцність і святість шлюбу: вони обрали символом його рослину просту, не пишну, проте нев’янучу, квітка якої нагадує небесну зірку.

З часом барвінок стає таємничим символом переходу від одного стану життя до іншого.