Відмінності між версіями «Цокотати»

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук
Рядок 13: Рядок 13:
 
//  Багато балакати (про язик). Жіночі язики цокотіли, і потроху виявлялося, що той або та бачили Орисю з якимсь паном (Борис Грінченко, II, 1963, 149).
 
//  Багато балакати (про язик). Жіночі язики цокотіли, і потроху виявлялося, що той або та бачили Орисю з якимсь паном (Борис Грінченко, II, 1963, 149).
 
Тлумачення слова у сучасних словниках
 
Тлумачення слова у сучасних словниках
===[http://slovopedia.org.ua/49/53414/362232.htmlСловопедія]===
+
===[http://slovopedia.org.ua/49/53414/362232.html Словопедія]===
 
ЦОКОТІТИ
 
ЦОКОТІТИ
  

Версія за 20:23, 24 грудня 2013

Цокотати, -чу, -чеш, цокотіти, -чу, -тиш, гл. 1) = Цокати. Дріжить, як мокрий хірт, зубами, знай, цокоче. Греб. 385. 2) Стрекотать. На моїй дерезі тільки цвірінькають горобці та цокотять сороки. Левиц. І. 119. 3) Говорить быстро, высокими нотами. Дівчата, мов ті сороки, цокотали. Шевч. 454. Не та стала дівка: до хлопців цокоче, як ясочки грають Марусини очі. Греб. 393. «Нікчемний той рід жіночий, каже: все б їм гуляти! Гуляють та цокочуть, як ті сороки. МВ. І. 83.

Сучасні словники

ЦОКОТАТИ, очу, очеш і ЦОКОТІТИ, очу, отиш, недок.

1. чим, об що, по чому і без додатка. Підсил. до цокати1. Аж ось чую — шамотить [Параска] босими ногами і стиха цокоче склянкою на блюдці... (Панас Мирний, IV, 1955, 356); Лягла [Ганна Петрівна] в постіль і вкрилася ковдрою. Лице пашить, зуби цокочуть (Федір Бурлака, М. Гонта, 1959, 169); Зуби їй цокотіли, мов у пропасниці (Петро Панч, Іду, 1946, 46); Синім полум'ям горіла спиртівка, сестра цокотіла інструментом (Олесь Донченко, Ю. Васюта, 1950, 167); Професор Фауст неприємно цокотів об брук парасолькою, що мала на кінці залізне вістря (Семен Скляренко, Помилка, 1933, 110); Алла Михайлівна сиділа почервоніла, шкляна ложечка в її руці дрібно цокотіла об мисочку з мороженим [морозивом] (Леся Українка, III, 1952, 612); Їдять і п'ють, що прагнуть тільки, Аж похилилися кряжі; Дзвенять склянки, шуршать тарілки, 1 цокотять по них ножі (Михайло Старицький, Поет. тв., 1958, 121); Чує [Пархім], як у хаті чарки брязчать, миски цокотять (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 472); Чути було, як гуде в димарі вітер і дрібно, жалібно цокотять залізні заслонки (Олесь Донченко, Вибр., 1948, 18); Ще гриміли гармати десь на Дніпрі, ще цокотіли кулемети по фронту (Іван Ле, Мої листи, 1945, 207); — Сиджу над шиттям, машинка цокотить, а я сумую (Михайло Томчаній, Жменяки, 1964, 65); Підводи йшли рівно, клично похитували десятками прапорів, густо цокотали (Григорій Епік, Тв., 1958, 350); Автомобілі бігли по мосту, Сміялись люди, цокотіли коні (Максим Рильський, Мости, 1948, 8); Не вдержався і старий, ну й собі по-запорозьки: і викрутасом, і вихилясом, цокотить підківками, вистрибує (Олекса Стороженко, I, 1957, 147); Годинник невблаганно цокотів на стіні (Юрій Яновський, II, 1958, 118). ♦ Цокотати зубами — те саме, що Цокотіти зубами (див. зуб). [Молодий:] Та ви й самі цокочете зубами І труситесь од холоду (Володимир Самійленко, I, 1958, 62); Цокотіти зубами див. зуб.

2. Видавати короткі дзвінкі звуки (про птахів, комах і т. ін.). Чи соловейко ж то прилітав до моєї хати? Скільки живу й зазнаю, то на моїй дерезі тільки цвірінькають горобці та цокотять сороки (Нечуй-Левицький, I, 1956, 65); Мовчки лежали руїни, а над ними, в нетрях ожини й малини, весело теленькали синиці й десь недалечко настирливо цокотіла чечітка (Олесь Донченко, II, 1956, 61); Побачив [Ант] перед собою випалене сонцем поле.., де було надзвичайно тихо, тільки цокотіли й цокотіли коники (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 15); В молоденькій отаві стрибають сірі коники й цокочуть якісь комахи невидимі (Петро Козланюк, Ю. Крук, 1957, 22).

3. розм. Говорити швидко, не вгаваючи. Молодиці не давали мені обміркуватися гаразд, усе жалували, усе цокотали (Марко Вовчок, VI, 1956, 226); Увечері баби на вулиці сиділи попід плотами та на весь язик цокотіли про новину (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 72); Іноді присідала до неї Настя, вона цокотіла безупинку, її мова розсипалася щохвилини брязкітками сміху (Степан Тудор, Народження, 1941, 73); // Багато балакати (про язик). Жіночі язики цокотіли, і потроху виявлялося, що той або та бачили Орисю з якимсь паном (Борис Грінченко, II, 1963, 149). Тлумачення слова у сучасних словниках

Словопедія

ЦОКОТІТИ

цокоті́ти (цокота́ти, цо́кати) зуба́ми. Тремтіти від холоду, страху і т. ін. — Ну, вже ж для гостей напалять! — відказав пан Турковський.— А завтра будемо зубами цокотіти,— вкинула прикро Надя (Леся Українка); — Лишенько! Хоча б у двері не добивалося! — знову цокочучи зубами, прошепотіла Килина (І. Сочивець); Вскочив (Пилипко) у хату, як пуп синій, зубами цокоче (Панас Мирний); — Ой, дядьку, привид! — цокотимо зубами.— Де? — Ой на цвинтарі, там у кущах! (Нар. опов.); На зимового Миколая завжди було холодно, ми цокали зубами (В. Минко). дзвони́ти зуба́ми. Дзвоню зубами, бо мені зимно (М. Коцюбинський). ля́скати зуба́ми. Тимко, мокрий, посинілий, ляскаючи зубами, виліз на берег (Григорій Тютюнник). сікти́ зуба́ми. Їй нараз зробилося якось зимно-зимно, так що почала голосно сікти зубами (І. Франко).

Ілюстрації

Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання