Перегляд вихідного коду сторінки Витяг з програми Української народної партії

'''1906 р.'''

Українська Народня Партія єсть партія робітницької маси українського народу; єсть партія Українського міського і сільського пролетаріата. 
Усіх Українців, хто виробляє, продукує, хто жиє з власної праці, усіх, кого визискують і кривдять: робітників фабрик і заводів, сільських і міських, робітників, ремісників, робітників транспорта і торгівлі, робітників інтелігентних фахів, хліборобів, наймитів і тих, хто робить на власному грунті, але без наймової праці, усіх їх має об'єднати Українська Народня Партія для боротьби з пануючими, гноблючими і визискуючими. 

Українська Народня Партія визнає соціалістичний ідеал яко єдиний, котрий може остаточно задовольнити український та інші народи, знищити визиск, безправ'є, знищить сучасний устрій, збудований на насиллі, примусі нерівности і панованні. 

Цей ідеал такий: взагалі знаряддя виробу, фабрики і заводи на землі, оселеній українським народом, мусять належати Українцям робітникам, а земля (рилля) — Українцям-хліборобам. 
# Головні завдання Української Народньої Партії — просвітити, освідомити Українців-робітників і хліборобів з боку розуміння їх національних і класових інтересів. 
# Зорганізувати освічений і свідомий своїх інтересів український пролетаріат у Всеукраїнський союз Українців-робітників. 
# Зорганізувати так само Українців-хліборобів у Всеукраїнський союз хліборобів-Українців.
 
Необорна спільна сила з'єднаних українців-робітників і селян учинить захват політичної власти на Україні, знищить визиск, насиллє, нерівність і утворить непідлеглу Україну — Республіку вільних працюючих людей. 
Аби осягнути свої завдання. Українська Народна Партія лічить необхідним і доконечним: Українці-робітники мають свої організації економічного і політичного характеру, мають свої каси і свою програму діяльности. Так само і хлібороби. 

Українським робітникам, членам великого 30 міліонного народу, цілком не до речи виступати без своєї власної фізіономії, в російських робітницьких організаціях і служить покірною масою для виконання приказів московських чи петербургських робітницьких організацій. Так само не до речи складати партію, яка б була хвостом, причепою россійських** робітницьких партій. 
Українські робітники складають свою незалежну робітницьку партію, яка в своїй діяльності не підлягає ніяким обмеженням і контролю, бо знають, що тілько свої власні організації, своя власна робітницька партія, можуть оборонити інтереси українського пролетаріата; що тілко свої власні організації 

дадуть українському пролетаріату політичну і економічну силу, яка забезпечить його від утисків і визиску. 

Свідомому робітнику-Українцю зовсім не секрет той факт, що робітники і селяне-поляки хочуть захватити політичну власть на своїй землі. Москалі на своїй, Літовці на своїй. Свідомий Українець-робітник знає, що ніхто не прийде, аби захватити політичну власть на Україні, — віддати потім її до рук українського пролетаріату. Свідомий Українець-робітник знає, що визволення українського пролетаріату єсть справа самого українського пролетаріату і нікого більше. 

ВІЛЬНА НЕПІДЛЕГЛА САМОСТІЙНА РЕСПУБЛІКА— УКРАЇНА РОБОЧИХ ЛЮДЕЙ 

Ми визнаємо тілко добровільні федерації народів; се значить добровільні федерації уже свободних народів. Росія, Австрія, Германія і інші, де рядом з пануючими жиють десятки зневолених націй, мусять поперед розпастись; федерації потім коли і зложаться, то зовсім не в межах сучасних держав, а в залежности од інтересів кожної нації. Можуть бути федерації українців і чехів, поляків і руських і т.д. 
Треба пам'ятати: аби два, чи більш народів жило в згоді та любови, треба: 
# Аби вони користали рівними правами. 
# Аби один народ другому не тілко не перешкоджав, а помагав досягти його цілі. 
Коли сего нема, — нема ніякої рації народам жити вкупі. 

Таких ідеальних спілок зараз нема. Коли спілки і складались, то дужий нарід при нагоді підгортав слабшого. 
Приклади: Річ Посполіта-Українсько — Літовсько-Польска Унія, Українсько-московська 1654. 

Ясно, що для України Россійской вигодніше сама вузька автономія, як теперішнє безправє, як централізоване управленіє з Петербургу, коли податки з України повертаються на усе, тілко не на українців. 
Ідучи до повної незалежності українського народу, до здобуття останнім права повного самопризначення, ми підпіраємо і автономні вимоги українських партій. Але аби автономія була не фіктівною, а дійсною, треба: 
Аби автономний український парламент, вибраний вселюдним рівним, прямим і тайним голосованнєм, відав податкову справу, адміністрацію, суд і школу України, господарство края; аби українець відбував службу на Україні. 

Така автономія України дасть змогу українському пролетаріяту швидше зрозуміти своє національне і класове становище, швидше просвітитись, зорганізуватись, аби, скинувши ярмо національне — рішучо і безповоротно подужати капітал. 

Аби позбутись бюрократичної централізації, яка єсть ворог свободи взагалі, Самостійна Республіка України будучини, мусить бути спілкою вільних і самоправних українських земель, шо ріжняться умовами життя: такі — Слобожанщина, Правобережна Україна, Запоріжє, Кубань, Чорноморіє, Поліссє, Галичина і т. д. 

Будуємо і боремося за Самостійну Україну зовсім не для того, аби в їй панували капіталісти, хоч і українські. Весь час боротьби не забуваємо, що єдине соціалістичний ідеал може остаточно задовольнити український пролетаріят і взагалі працюючий український люд. 

Самостійна Україна буде республікою вільних людей, свободних від гніту і експлуатації, республікою людей свободної праці. 

Самостійна Україна. — С. 20—21, 51-53

[[Категорія:Історія України]]