Новіцька Ольга Володимирівна

Персональні дані

Фото

ПІБ

Новіцька Ольга Володимирівна

Група

ЖУРб-1-20-4.0д

Електронна пошта

ovnovitska.ij20@kubg.edu.ua

Навчальна діяльність

Навчання на MOOC

Навчання на масових відкритих онлайн курсах)

Навчальна практика

З 04.09.2023 по 25.10.2023 практикувалася в ГО "Громадське радіо"
Виконані завдання:
• Ознайомилася зі специфікою підготовки матеріалів для етеру та для сайту «Громадського радіо».
• Запропонувала свої теми для публікацій, їхній жанр, хронометраж.
• Спілкувалася з героями власних матеріалів під запис.
• Створювала текстові варіанти публікацій з фотографіями (для сайту).
• Записувала свій текст, підводки, монтувала отримані аудіоматеріали.
Матеріали практики:
https://drive.google.com/drive/folders/1X0U9kPORGdJ7Rsd82DCFzEbMx7yFgiBV

З 29.04.2024 по 17.05.2024 я проходила переддипломну практику в АТ "Національна суспільна телерадіокомпанія України". За цей час я:

• Разом з одногрупницею Валерією Андрійченко продовжила роботу над спільним розслідуванням, присвяченому проблемі протезування військових за державною програмою:

1. Ми актуалізували інформацію стосовно ВЛК та МСЕК завдяки моніторингу законопроєктів щодо електронної черги та роботи, яка має на меті зменшення бюрократичної тяганини;
2. Провели фактчекінг попередньо транскрибованого інтерв’ю з одним із героїв розслідування – Іллею Летуном;
3. Займалися пошуком нових героїв для матеріалу;
4. На одній з онлайн-зустрічей завдяки методу брейншторму сформулювали перелік запитань для потенційного героя;

• Реалізувала на платформі Instagram свій авторський медіапроєкт;
• Написала й оформила кваліфікаційну бакалаврську роботу.

Матеріали практики:

1. Авторський проєкт "Чекнуті": https://www.instagram.com/checknuti/
2. Кваліфікаційна бакалаврська робота
3. Питання для пораненого військового: https://docs.google.com/document/d/1Fh1DPlJsFWoriA58fAxbRhZRMMOzaMYJC8yb45gX2I4/edit

Соціально-гуманітарна діяльність

Доробки

Черкаси. Життя в тилу

Українцям болить серце за долю Маріуполя, Харкова, Бучі… Не менше постраждали від рашистської напасті Сумська й Чернігівська області, населені пункти Київщини, Миколаївщина. Навіть важко уявити, які жахи зараз переживають окуповані Херсон і Таврія…

Та, на щастя, в Україні ще залишилися куточки, які можна назвати відносно безпечними, навіть спокійними. Місто Черкаси – серед них.

Ідучи рідним містом, де я народилася і зросла, часом здається, що війни немає. Вулицями, скверами гуляють мами з дітками, щоправда більшість жіноцтва мають утомлений вигляд… Хлопець вигулює чорного лабрадора… Біля продуктового магазину – буденний рух: заходять-виходять покупці… Звична мирна картина, хоча за нинішніх часів для більшості українців, на жаль, нетипова.

Звісно, ця ідилія – на перший і неуважний погляд. А придивившись до життя черкасців, розумієш: війна дійшла й сюди. Спохмурніли містяни, рідко коли їхні обличчя осяває усміх. Та й розмови на вулицях уривчасті, тривожні. У місті побільшало народу. І машин поліції, і людей у військових одностроях. На фасадах дитсадків, шкіл, поліклінік написи: «Черкаси – це Україна», «Черкаси будуть чинити опір». І щоденні сирени по кілька разів за добу рвуть на шматки звичний спокій, виривать людей з їхнього уявних мушлів безпеки. Черкасці звикають і не звикнуть до цих голосінь.

Фронт звідси далеко, але тримає оборону на економічному фронті. Працюють підприємства, банки, магазини, перукарні, салони краси… Звісно, через комендантську годину скорочено робочий час, а на час тривоги більшість закладів зачиняються.

Справно працює критична інфраструктура міста. Громадський транспорт ходить трохи рідше, ніж до війни. Але містянам не доводиться надто довго чекати потрібну маршрутку чи тролейбус (до речі, проїзд у ньому до 15 червня безплатний).

А ще Черкаси і Черкащина дали притулок багатьом вимушеним переселенцям з місць активних бойових дій. Для когось моє місто, наш край – тимчасовий осідок. Та все ж чимало людей, яким зелені Черкаси припали до серця, стали на деякий час черкасцями. Залишилися тут – чекати і наближати перемогу.