Анциболот

Словник Бориса Грінченка

Анци́болот, -та, анциболо́тник, -ка и анци́бол, -ла, м. Болотный чортъ. Употребляется какъ бранное слово. О. 1862. V. 80.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

АНЦИБОЛОТ, а, чол., діал., лайл. Болотний чорт. — Всі оці легіонери Пілсудського й отого їхнього Галлера, що скинула нам на шию Америка, — анци́болоти, — сказав раз Юркові Штефан (Петро Козланюк, Ю. Крук, 1957, 361).

Орфографічний словник української мови

Aнци́болот - іменник чоловічого роду, істота.

Словник синонімів

АНЦИБОЛОТ - див. ДІДЬКО.

Ілюстрації

Див. також

Синоніми до слова „анци́болотник“:

• ЧОРТ (уявна надприродна істота, яка втілює в собі зло),
• БІС, ЧОРТЯ́КА розм.,
• ГА́СПИД [А́СПИД] розм.,
• ГАСПИДЯ́КА підсил.розм.,
• ДІ́ДЬКО розм.,
• КУЦА́К розм.,
• КУ́ЦИЙ розм.,
• КУЦА́Н розм.,
• КУЦЬ розм.,
• АНТИ́ПКО діал.,
• А́РІДНИК діал.,
• МОЛЬФА́Р[МОЛФА́Р] діал.,
• АНЦИ́ХРИСТ [АНТИ́ХРИСТ] заст.,
• БЕНЕ́РЯ заст.;
• ДЕ́МОН, ГЕ́МОН (в античній міфології);
• ДИЯ́ВОЛ,САТАНА (вища істота серед тих, хто втілює в собі зло);
• ЛУЦИ́ПЕР [ЛЮЦИ́ПЕР], ЛЮЦИ́ФЕР (володар пекла і зла);
• ПЕКЕ́ЛЬНИК(злий дух, що живе в пеклі);
• ЛУКА́ВИЙ, НЕЧИ́СТИЙ, НЕЧИ́СТА СИ́ЛА, НЕЧИ́СТИЙ ДУХ, ЗЛИЙ ДУХ, ЛИХИ́Й ДУХ, ДУХ ТЬМИ[ПІТЬМИ́], ДУХ ТЕМНОТИ́, ДУХ МЛИ, ЛИХИ́Й, ЧО́РНИЙ, ЧО́РНА СИ́ЛА, ВРАГ заст., ПРОКЛЯ́ТИЙ рідше (уживається перев.в розмовно-побутовій мові як евфемізм з метою уникнути вживання слів "чорт", "диявол");
• ДОМОВИ́К, ДОМОВИ́Й, ХОВА́НЕЦЬдіал. (той, що живе в домі);
• ВОДЯНИ́К, ВОДЯНИ́Й рідше, ТОЙ, ЩО ГРЕ́БЛІ РВЕ розм. (той, що живе в озерах, річках тощо);
• АНЦИ́БОЛОТ діал., АНЦИ́БОЛ діал., АНЦИ́БОЛОТНИК діал., БОЛОТЯНИ́К діал. (той, що живе в болоті);
• ЛІСОВИ́К, ЛІСОВИ́Й,ЩЕ́ЗНИК, ГАЙОВИ́К, ЛІСУ́Н заст., ПОЛІСУ́Н заст. (той, що живе в лісі);
• ОЧЕРЕТЯНИК (той, що живе в очереті);
• ПОЛЬОВИ́Й(той, що живе в полі);
• ШАЙТА́Н (у мусульманській міфології).

Болотний світ та які таємниці він приховує

Мало хто знає, що «батьківщиною» людини, як і всіх наземних форм життя, є болото. Вважається, що перші болота виникли близько 350 млн. років тому, в кінці геологічного періоду силур - початку девону. Перш ніж остаточно вибратися на землю, рослини і тварини мешкали в болотах.

Болота - це літопис природи. Саме на болотах досі росте єдиний на землі релікт льодовикової епохи - рослина жирянка (Pinguicula vulgaris). А те, що збереглося в торфі, доходить до наших днів у первозданному вигляді. За сотні мільйонів років шари торфу перетворилися на обрії кам'яного вугілля. І в них у вигляді відбитків з'явилися кістяки дивовижних тварин і химерні види рослин. Не було б боліт на Землі, навряд чи б ми дізналися, що в Гренландії і на Шпіцбергені колись дуже давно росли магнолії і пальми. Однак людина не поспішає освоювати цю природну комору. Люди вриваються в космос і опускаються на дно океанів, але як і раніше стороняться боліт. Навіть найвідчайдушніші ягідники та мисливці, які заходили на болота, розповідають, що тільки опинишся посеред драговини, як раптом з'являється дивний дзвін у вухах, паморочиться голова, ноги стають ватними і з'являється серйозне бажання бігти. Незрозумілий страх сковує з голови до п'ят, хочеться забути це місце назавжди. Мисливці похмуро жартують, що швидко в болоті потонути неможливо, залишається "час з'їсти іриску". Людину, не знайому з "правилами поведінки на болотах", немов паралізує. Рухатися скутий жахом і болотною вязкістю він вже не може і немов з боку спостерігає за своєю загибеллю. Це може тривати від декількох хвилин до декількох діб. Поки болотна вода не почне заповнювати легені. Тому болота на Русі іменуються пекельне, сучине, чортове. У цих назвах - страх народу перед таємничістю і загадковістю боліт. Багато народів зуміли обжити ліси і степи, могли відчувати себе їх господарями, але болота з їх трясовиною, бездонними вирами і непрохідними завалами з давніх часів залишалися для людини незвіданими. Людина, що потрапила у болото, піддавалась смертельній небезпеці, причому виходила ця небезпека не від ворога, з яким можна було б боротися, а від самого місця у вигляді злісних духів.

Існували численні прислів'я та приказки про болото і нечисту силу, що ховається в них: «Було б болото, а чорти знайдуться»; «Сидить, як чорт в болоті»; «Бігає, як чорт по болоту»; та інші; у замовлянняx нечисту силу і хвороби відсилали «на ліси, на болота» або «на мохи, на болота». У білорусів існувало уявлення про ієрархію серед «нечистиків» в залежності від глибини, на якій вони живуть у болоті: вважалося, що головний біс - це оржавінік - мешкає в оржавіні, тобто в болоті з елементами залізної руди; вище живе віровнік (вир - глибоке місце в болоті), а ще вище - болотяник. Велика кількість народних сказань пов'язана саме з останнім. У Болотяників існувало безліч імен і прізвиськ - болотний, болотник або болотяник, болотний Дєдко. Іноді його вважали різновидом водяного або навіть лісовика. Болотяників уявляли похмурою, нерухомою істотою, яка сидить на дні болота, безоким товстуном, покритим шаром бруду, з налиплими водоростями, равликами, риб'ячою лускою; або ж людиною, що поросла сірою шерстю, з довгими руками і закрученим хвостом. На відміну від іншої нечистої сили, болотяник не вміє змінювати свій вигляд. Подібно водянику, болотник всюди славився недобрим духом. Болотяникам ніколи не приписували добрих вчинків; він, як і чорт, вважався істотою однозначно шкідливою і дуже небезпечною для людей, які потрапили в його володіння. Так, наприклад, вважалося, що люди які йдуть через болото болотяник часто лякає різкими, незрозумілими звуками: зітхає, булькає, утробно гукає і стогне, видуває повітря бульбашками, голосно прицмокує і ляскає долонями по воді. Крім того, він часто підлаштовує пастки для нетямущих людей - укладає на їх шляху зелену траву або корч, колода, під якою знаходиться бездонна драговина або трясовина; ледь подорожній шар грунту підставить до так, що він вислизає з-під ніг і людина зануряється у воду. Чим сильніше і лютіше боровся подорожній з хиткою драговиною, тим швидше його стягувало в глибину - вірили, що це болотяник смикає його за ноги, силкуючись затягнути на дно.

Болотяник, як і інша нечисть, став героєм не однієї казки. Тут йому приписувалася та ж сила і небезпека, що і в усних історіях, але крім цього ще дурість і безглуздість, властиві багатьом негативним персонажам дитячого фольклору: «У дрімучому-дрімучому лісі, посеред топучого-топучого болота, під великою-великою зеленою купиною живе Болотяник. Набридло йому сидіти під купиною, і пішов він на білий світ болотяну жуть наводити. Прийшов у село, пірнув у калюжу і причаївся. Йде свиня - в калюжі повалятися, в бруді покопатися. Болотяник вискочив, страшну пику показав, зеленими очима закрутив, ногами затупотів, руками заплескав. Свиня злякалася і втекла. Йдуть селезень і качка - в калюжі попірнати, черв'ячків пошукати. Болотяник вискочив, страшну пику показав, зеленими очима закрутив, ногами затупотів, руками заплескав. Селезень і качка злякалися і втекли. Йде баба з горщиком. Болотяник вискочив, очі витріщив, ногами затупотів, руками заплескав. Баба злякалася, кинула на землю горщик і втекла. Поліз Болотяник в горщик, щоб глянути, що в ньому лежить. Голову просунув, а назад витягнути не може. Розсердився, і говорить: «Горщик, горщик, відпусти голову! А то у воді утоплю!» Горщик не відпускає. Болотяник опустив голову в калюжу. Горщик наповнився водою, став тонути і за собою Болотяника потягнув. Так Болотяник і сидить в калюжі». Свої Болотяники існували не тільки в слов'янському фольклорі. Скандинави уявляли Болотяника сидячим на купині посеред болота та який вигравав на золотий арфі. Угледівши людину у своїх володіннях, він всіляко намагався заманити його в саму драговину, виводячи на арфі мелодії, обертаючись знайомим чи рідним подорожнього і влаштовуючи всілякі пастки. Коли людина тонула у каламутних водах, болотяник пронизливо кричав: «Переправа закінчена!», І відлуння від його крику чулося на милі навколо.

У стародавній Греції вірили в підступниx водяних німф, наяд, які, на думку греків, облаштовували свої житла в болотах: У сучасних фентезі і фантастичних оповідях болотяник, як правило, рідкий гість. Мало хто з письменників заводить своїх героїв в непрохідні болота і не всі ті, хто це робить, вирішують населити ці місця такими персонажами, як Болотяники. Втім, часом вони таки зустрічаються в літературі та іграх, граючи роль антагоністів. Ось як описується болотяник у рольовій грі «Підземелля і дракони»: Болотяники живуть на дні митних калюж, чекаючи свою здобич - ні про що не підозрюють істот, які прийшли попити. На відстань цю маленьку потворну істоту можна прийняти за карлика. Більш близьке дослідження виявить тисячі зморшок на складчастій, сірій шкірі і тонкі, жовті і чорні кістки, що з усіх боків пробивають м'яку шкіру. Уздовж спини йдуть два плавника. Голови у Болотяників маленькі і плоскі. Носів у них немає, натомість у Болотяників - закривається дихальний отвір. З боків голови у них клапани (замість вух). Клапани прикривають вушний канал при зануренні. По спині вертикально вниз, між хребтом і спинним плавником, йдуть зяброві щілини. Зяброві щілини покриті клаптиками волосся або віями, які відфільтровують грязьову суспензію, дозволяючи їм дихати в воді. У них вигнуті ноги, призначені для стрибків, і перетинчасті ступні і руки, що закінчуються гострими, трипалими лапами. Рот обрамляється рядком маленьких, призначених для розривання зубів. У Болотяників немає своєї власної мови, не розмовляють вони ні на одній загальній мові. Один з одним вони спілкуються серіями гортанних звуків, але вони передають лише найпростіші звуки, що стосуються їжі та парування. Для поліпшеної комунікації можна використовувати псіонікі або магію, але низький інтелект Болотяників робить сумнівним осмислений обмін ідеями. Світом Болотяника є його болото і його видобуток - на все інше він звертає мало уваги. Як позбавитись Болотяника? На жаль, ніяк - згідно легенд, перемогти господаря боліт було практично неможливо. Єдине, що було в силах людини - цуратися боліт, не піддаватися на провокації нечистої сили і, якщо нелегка все ж занесла в негостинні xащі, уважно дивитися навколо, щоб не потрапити у пастку хитрого Болотяника.

Ефективним способом прогнати від себе Болотяника, який був запозичений, ймовірно, з кельтської культури - носити з собою предмет, відлитий із заліза - сокира, підкова або хоча б рибальський гачок; вважалося, що болотяник не переносить цей метал. У деяких місцях, вірили, що Болотника можна знищити - для цього потрібно було осушити болото, яке було йому будинком, або дочекатися міцних морозів - якщо багно промерзало до самого дна, болотяник, що жив у ньому, помирав.

Ніщо з природних комор не оповите такою кількістю таємниць, легенд і містики, як болота. Слава у них недобра, ось і обходять люди десятою дорогою царство кікімори. А вона непроханих гостей любить. Затаскує блукаючиx подорожніх до себе в трясовину. Правда, людям вона показується рідко - воліє бути невидимою і тільки кричить з болота гучним голосом. Але якщо розпустується, може і прокотитися на до смерті переляканому подорожньому.

У Кікімор, за повір'ям, перетворюються дівчатка, прокляті матір'ю в утробі або в дитинстві, а також дівчатка, народжені в жінки від вогняного змія (Перелесника). Вважалося, що таких дітей викрадає і відносить до себе нечиста сила. Іноді - прямо з материнської утроби. Через сім років ці діти перетворюються в Мару. У більшості повір'їв кікімора - це злий дух. Якщо вона виходить заміж за домовика, то селиться в будинку і влаштовує заворушення. Іноді навіть змушуючи господарів покинути житло. Якщо їй сподобався лісовик, то відтепер її будинок - болото. Народжуються у кікімори з лісовиком дітки - лесавкі. Вони пустують, збивають з дороги подорожніх, всіма силами допомагаючи батькам заманювати людей у болота. Стверджувати не буду, але бачиться мені, християнство дуже непогано постаралося, що б "облити брудом болота". У дохристиянські часи ставлення до болота було іншим. І те, що зараз називають "нечистю", такого імені тоді не носило. Слова такого не було. В основному, все було Сущим. Тим, що є. Існуючим. І мешканці боліт мали повне право на своє місце під сонцем і місяцем. Троxи біології. Озеро (крім мертвих), має шанс стати болотом і це, у жодному разі не розпад, розтління і деградація. Це нормальний процес загустіння життя. У живій воді багато чого живого. У тому числі й рослин. Одне з них - сфагновий мох (або сфагнум) досить непогано адаптує під себе середовище проживання. Сфагновий мох потихеньку з куточків озера, починає розростатися до середини. Відбувається це не швидко. Тому, болота не з'являються на світ миттєво. Вони виростають з озера, перетворюючи все навколо себе. Перетворюючи, в сенсі, організовуючи нові життєві простори і умови у собі та навколо. Не буду перераховувати птахів, звірів, риб, комах та інших - для яких болото - рідний дім і ніяк не "прокляте місце". У кельтів, наприклад, слово "болото" перекладається на їх мову як "Врата Духів", яке є одним з ключових природних священних місць. Та що кельти! половина персонажів слов'янської міфології, так чи інакше, пов'язана з болотами. Цар болотяник всякому свою стежку клав і міру всім наділяв, кому дичини, кому ягідки, кому рибки, а кому і спокій вічний. Та все одно не спокійно народ місця ці сприймає. Чує, відчуває, що не все так просто з місцями цими. Є в них щось. Живе. І ми їм не дуже й і потрібні. Може так. А може і не так. Питання в тому, як підійти."Блукаючі Вогні" і зараз бачать багато, дуже далекі від Духів та Сутностей люди а живий туман над болотами іноді пробиває навіть самих твердолобих і істинно віруючих в своє право на обмеженість. До сих пір. Багато ще живих боліт, живих дослідників мало

Зовнішні посилання

• Всесвітній словник української мови