Відмінності між версіями «Чути»

Поточна версія на 11:05, 19 квітня 2024

Чути, -чую, -єш, гл. 1) Слышать. Чуєш, що дзвонять, та не знаєш, в якій церкві. Ном. Я не чула, що ви казали. Харьк. Чуй! чуй! Слушай! слушай! Вх. Лем. 483. 2) Чуять. Де мед чує, там ночує. Макс. (1849), 99. Не будем ми, серце, в парі, душа моя чує. Грин. III. 227. 3) Чувствовать. На землі горе, бо на їй, широкій містечка нема тому, хто все знає, тому, хто все чує. Шевч. 9. 4) Какъ нарѣчіе: слышно. Клект орлячий з під хмари чути. Ном. № 999.

Сучасні словники

Тлумачний словник української мови

ЧУТИ, чую, чуєш, недок. 1. перех. Сприймати за допомогою органів слуху які-небудь звуки. Серед тиші ночі чути було дуже виразно, як горілка стиха булькотіла з барильця, вливаючись у пляшку і шелестячи по боках скла (Н.-Лев., І, 1956, 123); - Засни, засни, мій синочку, Малая дитина! - чує він, наче крізь сон, чийсь любий голос (Мирний, IV, 1955, 304); Він знов бачив Марічку, її миле обличчя, її просту і щиру ласкавість, чув її голос, її співанки... (Коцюб., II, 1955, 344); Черниш, повторюючи команди на вогневій, кричав щосили, але обслуги, хоч були поряд, ледве чули його за суцільним гуркотом (Гончар, III, 1959, 41); На голоси з суміжної кімнати з дитиною на руках вийшла Докія Петрівна,- чула, знати, розмову (Головко, II, 1957, 193); Тимко, приглядаючись, ступив до незнайомого.- Джмелик?! Звідки ти? - Закрий двері, щоб домашні не чули (Тют., Вир, 1964, 268); Тиша. Навіть чути, як жолудь, токуючи по гілках, падає на кореневища, коником одскакує од трави і зручніше припадає до землі (Стельмах, II, 1962, 179); // у знач. вставн. сл. Чується. Дитина, чую, аж із шкури вибивається, кричить... (Мирний, І, 1954, 94); На селі не співали дівчата, чути, реготались: у морозному повітрі аж сюди лунко їх голоси (Головко, II, 1957, 39).

Краєм, (краєчком) вуха чути див. край1, краєчок; На свої вуха чути-те саме, що Чути на власні вуха (див. вухо). Я все на свої очі видів, на свої вуха чув (Март., Тв., 1954, 210); Одним вухом чути див. один; Чути на власні вуха (своїми вухами) див. вухо.

2. неперех. Мати слух. Бачить - не бачить, Чути - не чує, Мовчки говорить, Дуже мудрує (Гл., Вибр., 1951, 218); Дорош справді зрозумів, що він не тільки чує, а й говорить (Тют., Вир, 1964, 201); Враз - повен невтоленної жаги - Він [Бетховен] стрепенувсь, орел, ще не добитий. Він чув, він чув! (Рильський, І, 1960, 329).

3. перех. Мати які-небудь дані, відомості про кого-, що-небудь, знати про кого-небудь з розмов, чуток і т. ін. Чути було, що там збирається ярмарок (Кв.-Осн., II, 1956, 402); Про те, що діялось на Украйні 1768 року, розказую так, як чув од старих людей (Шевч., І, 1963, 142); Я ще перед постом чула, що наймичка від неї відійшла (Мирний, І, 1954, 73); Думка її уперто працювала в одному напрямку: вона пригадувала все, що чула в дитячих літах про відьом (Коцюб., І, 1955, 279); *Образно. Як вечір рожевий на землю злетить, Я вийду самотній у гай. ..Шептатимуть казку чудову листки, Ту казку, що чули від хмар (Рильський, II, 1960, 92).

Хто таке чув, щоб... -про що-небудь незвичайне, неможливе, неприпустиме. - Та де се видано! та хто таке чув, щоб вільна козачка за кріпака оддавалась! (Вовчок, І, 1955, 22); Що чути? - що відомо, які є новини? Що у Вас чути? Ми сливе нічого не відаємо про закордонні справи, бо можемо знати хіба з листів (Коцюб., III, 1956, 224).

4. перех., також із спол. як, що і т. ін. Те саме, що відчувати 1-3. Вона чула, як у грудях забилось серце, як її руки й ноги неначе охололи (Н.-Лев., III, 1956, 66); Чує лицар серед бою, що смертельна рана в грудях, стиснув панцира міцніше, аби кров затамувати (Л. Укр., І, 1951, 433); Я муку чую... (Стар., Поет. тв., 1958, 26); В голову прилила кров і чути, як дзвеніла в жилах, у голові (Головко, II, 1957, 166); Вона, вишиваючи, милувалася узором, колола до крові пучки, та не чула болю (Тют., Вир, 1964, 126); Чую в тих мелодіях гаряче кохання людського серця, щастя, любові... (Н.-Лев., III, 1956, 305); Так освоївся з Римом та й взагалі з Італією, що чую себе зовсім вільно, розмовляю, розпитую і не блуджу (Коцюб., III, 1956, 268); Любо їй було чути себе загальною пестійкою (Хотк., II, 1966, 17); Дівчина чує на собі довгий погляд парубка, мимоволі червоніє, щулиться (Стельмах, І, 1962, 102); // Відчувати на дотик що-небудь. Соломія з тихим смутком дивилась на Остапа й чула, як по її виду котилась сльоза за сльозою (Коцюб., І, 1955, 337); Я й досі чую рідних рук ласкавий дотик (Сос., II, 1958, 357); // Триматися, дотримуватися чого-небудь під час руху. Доки йшли [втікачі] цим лісом, стежку чули під ногами, а вийшовши на відкрите місце, загубили її (Гжицький, Опришки, 1962, 109); // Знаходити в собі, виявляти, мати що-небудь. [Хвора:] Сумний був час; товариші мої Пішли у військо, кликали й мене. Та я в собі тоді не чула сили (Л. Укр., І, 1951, 119); // розм. Передчувати, відчувати, здогадуватися (звичайно про щось неприємне). Чую, чую, мої діти, що мені не животіти (Номис, 1864, № 5300); Мар'ян не встиг увернутися від удару. Чуючи свою смерть, він охопив руками голову, пригнувся (Стельмах, І, 1962, 644); Велика, досі незнана відповідальність - чув - лягає йому на плечі нещадним тягарем. Його аж гнув той тягар (Гончар, III, 1959, 142); *Образно. Чорні гори залляли долини, як велетенська отара. Вони вікують у такій тиші, що чують навіть дихання худоби (Коцюб., II, 1955, 330); Про що зітха вітер? Що чують тумани, Коли гай зелений цілують-милують? (Тич., І, 1957, 4).

Душею чути див. душа; Душі в собі не чути див. себе; Душі не чути див. душа; Іти (бігти і т. ін. ), не чуючи землі під ногами (під собою) - іти, бігти і т. ін. дуже швидко. Вона біжить, не чуючи під ногами землі, нічого не помічаючи навколо себе (Речм., Весн. грози, 1961, 403); Козаков біг, не чуючи під собою землі, і не міг нічого крикнути, бо звуки заклякли в горлі, а очі затуманилися слізьми (Гончар, III, 1959, 163); Не чути землі (ніг) під собою через що - будучи збудженим, схвильованим чим-небудь радісним, дуже енергійно рухатися, працювати і т. ін. Стара Настя така вже радісінька,.. землі під собою не чує, порається хутко, і де та сила узялася, аж біга від стола до печі (Кв.-Осн., II, 1956, 74); Параска щаслива така,- землі під собою не чує,- не ходить, а літає (Мирний, IV, 1955, 34); Він квапився бодай на хвильку побачити свою кохану ще раз, аж під собою землі не чув (Ільч., Козацьк. роду, 1958, 138); Не чути себе - бути дуже схвильованим. - Так, Галочко, так,- сказав Семен Іванович, не чуючи себе з радості (Кв.-Осн., II, 1956, 335); Ілонка стояла, не чуючи себе, приголомшена незвичайним виглядом сержанта (Гончар, IV, 1959, 399); Нутром чути див. нутро; Рук (ніг, спини, голови і т. ін. ) не чути- перевтомитися, перенапружитися, перемерзнути. Енея заболіли ноги, Не чув ні рук, ні голови (Котл., І, 1952, 91); Рук не чула, несучи дитину, ноги дуже боліли від ходьби (Кв.-Осн., II, 1956, 458); Іноді так наморишся,- рук, ніг не чуєш, спини не розігнеш... (Мирний, I, 1954, 91); -Не замела [хати], бо гуляю од самої півночі. Ось уже й рук і ніг не чую, так натанцювалась,- промовила Мотря (Н.-Лев., II, 1956, 286); Провалився [Дмитро] у рів, звиваючись, обриваючи нігті, вибирався з нього, уже не чуючи пальців (Стельмах, II, 1962, 385); Не чуючи рук від зашпорів, рубаєш і рубаєш вранці бриласту хрещенську кригу, б'єш, доки не з'явиться з-під неї жива, з весняним запахом вода! (Гончар, II, 1959, 163); Серце (серденько) чує (чуло) - про передчуття чогось, віщування, здогад, що ґрунтується на інтуїції. Чорний ворон не добро Дівчині віщує! Лихо в душу залягло, Лихо серце чує (Бор., Тв., 1957, 64); - Королівно, ясна панно, чує серце, що загину,- хто ж вас буде боронити від неслави, поговору? (Л. Укр., І, 1951, 434); Серце її чуло, що тут щось не так, що справедливість не на батьковому боці, що Септар не має за собою вини (Коцюб., І, 1955, 287); Серцем чути - передчувати що-небудь інтуїтивно, здогадуватися про щось. На душі важко, на серці сумно - аж мов нудно... Так буває тоді, як серцем чуєш якесь лихо (Мирний, II, 1954, 62); Чути крила за плечима див. крило; Чути лікоть див. лікоть.

5. Виявляти, розпізнавати, знаходити кого-, що-небудь за допомогою органів нюху. Чує кішка, де сало лежить (Номис, 1864, № 5741); Спершу оступав гай шлях, і їдучи вони чули пахощі гаєвих [гайових] квіток, потім гай наче разом знявсь і по обох боках висить голе каміння (Вовчок, І, 1955, 325); Коні насторожено стригли вухами, чули вовків (Тулуб, В степу.., 1964, 215); Десь іздалеку замукала корова. "Худоба кров чує" (Стельмах, II, 1962, 385); Пташина "чує людський дух" (Тют., Вир, 1964, 519); Аж прискорив ходу Давид. Недалеко вже. Навіть уже чути бруньковий дух од верб понад ставом (Головко, II, 1957, 179); // Передчувати близькість чого-небудь. Не хочеться й воликам додому, Бо чують доріженьку до Дону (Щог., Поезії, 1958, 141); Конята весело форкають, дядько Баран заспівує свою безконечну пісню - всі вони чують веселу, бажану домівку... (Збан., Сеспель, 1961, 367).

І (й) духу не чути див. дух; Чути чим від кого - чого - про запах, присмак і т. ін. від кого-, чого-небудь. Не забивай баки: чого від тебе димом чути? - Дим ви принесли в мою хату,- сміливо відказав Левко (Стельмах, І, 1962, 624); Чути носом див. ніс; Чути нюхом - те саме, що Чути носом (див. ніс). Абдулаєв, Митяй і Тимко повзуть далі. Абдулаєв нюхом чув, що в хаті хтось є (Тют., Вир, 1964, 494); - Правду сказати, і сам не знаю, що робити. Нюхом чую: хитрує батько; отаманує в кількох селах і вичікує, а чия зверху буде (Стельмах, II, 1962, 83).

6. у знач. присл. Чутно, видно. А де ж дитина? Побі [г ]ло десь. Шукає сина Та плаче мати. І не чуть, Де ділося (Шевч., II, 1963, 369); [Марія:] Здрастуйте, мамо... А Павло? Не чути Павла? Не повернувся Павло? [Ганна:] Вдома (Довж., І, 1958, 349); Уляна тривожно позирала у вікно. Йоньки не чути і не видно (Тют., Вир, 1964, 523).

7. у формі 2 ос. теп. ч. чуєш чуєте рідко мин. ч. чув. Уживається для підкреслення сказаного, звернення уваги на кого-, що-небудь. - Прощай же! швидше убирайся. Обіцянки не забувайся. Бо послі [після], чуєш, нічичирк! (Котл., І, 1952, 67); - Ну, годі плакати, Сашо, чуєш? Поплакала й досить... (Довж., І, 1958, 409); Нам треба миру- чуєте, неситі? - Усім, хто сіє, хто будує,- всім! (Рильський, III, 1961, 72).

Ілюстрації

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання