Відмінності між версіями «Ржати»
Maria21 (обговорення • внесок) (→Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)) |
|||
| Рядок 32: | Рядок 32: | ||
==Зовнішні посилання== | ==Зовнішні посилання== | ||
| − | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/ | + | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Педагогічний інститут]] |
Версія за 12:07, 5 грудня 2013
Ржати, ржу, ржеш, гл. Ржать. Коники ржали його везучи. Чуб. V. 882.
Зміст
Словник Грінченка
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ІРЖАТИ, рідко РЖАТИ, іржу (ржу), іржеш (ржеш), недок.
1. Кричати (про коня). Коні сердито іржуть (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 61); Дві пари коней — гніді та булані — з обох боків почали між собою переграватись та злегенька іржати (Павло Тичина, I, 1957, 238); Дзвінко рже басун гнідий Біля темних кріпосних Агаларових воріт (Леонід Первомайський, З глибини, 1956, 254); // безос. Колись, не так і давно, на цьому подвір'ї мукало й іржало, мекало і бекало, хрюкало і кудкудакало (Іван Чендей, Птахи.., 1965, 47).
2. перен., зневажл. Голосно, нестримно сміятися, реготатися. [Кирило:] Знай рже [попенко], як той жеребець! (Панас Мирний, V, 1955, 152); — Веселенька книжечка!.. — сміється він сам собі, — їм що не ляпать язиком, аби ляпать. Та ще й іржуть собі! І що там вони знайшли такого смішного? (Степан Васильченко, I, 1959, 67); Павло як оженився, то ні разу й пальцем свою не торкнув! А жінці хіба можна вірити? Усі бачать, як вона до чужих чоловіків ірже (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 366).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 46.
Ілюстрації
|
|
|
|
