Відмінності між версіями «Повінчати»
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
(Створена сторінка: '''Повінча́ти, -ча́ю, -єш, '''''гл. ''Повѣнчать. ''І світ мені зав’язали, із нелюбом повінчали. ''...) |
|||
| (не показані 4 проміжні версії цього учасника) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Повінча́ти, -ча́ю, -єш, '''''гл. ''Повѣнчать. ''І світ мені зав’язали, із нелюбом повінчали. ''Чуб. V. 539. | '''Повінча́ти, -ча́ю, -єш, '''''гл. ''Повѣнчать. ''І світ мені зав’язали, із нелюбом повінчали. ''Чуб. V. 539. | ||
[[Категорія:По]] | [[Категорія:По]] | ||
| + | |||
| + | ==Сучасні словники== | ||
| + | [http://sum.in.ua/s/povinchaty Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970-1980)] | ||
| + | |||
| + | '''ПОВІНЧАТИ''', ''аю, аєш, док., перех.'' '''Одружити за церковним обрядом; обвінчати.''' ''— Ні я свого чоловіка перед весіллям не бачила, ні він мене; батьки заручили й повінчали (Леся Українка, III, 1952, 470); Так ніхто з селян і не побачив, як князь Четвертинський одрікся од батьківської віри і як його повінчали з ляхівкою (Олекса Стороженко, I, 1957, 370); — Тільки який же вас піп повінчає? Вона ж, мабуть, католичка, а ти магометанської віри?.. (Олесь Гончар, Маша.., 1959, 7); * Образно. — Голоту й землю повінчать! тоді лиш буде вічна згода (Павло Тичина, I, 1957, 71).'' | ||
| + | ==Ілюстрації== | ||
| + | [[Файл:Повінчати1.jpg]] | ||
| + | [[Файл:Повінчати2.jpg]] | ||
| + | [[Файл:Повінчати3.jpg]] | ||
| + | ==Медіа== | ||
| + | {{#ev:youtube|if0N1Ijb55M}} | ||
| + | {{#ev:youtube|EUqPi9xA_SI}} | ||
| + | {{#ev:youtube|-14_BSpua5A}} | ||
| + | ==Зовнішні посилання== | ||
| + | [http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/40832-povinchaty.html#show_point Словарь української мови] | ||
| + | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет права та міжнародних відносин]] | ||
| + | [[Категорія:Слова 2019 року]] | ||
Поточна версія на 01:41, 6 грудня 2019
Повінча́ти, -ча́ю, -єш, гл. Повѣнчать. І світ мені зав’язали, із нелюбом повінчали. Чуб. V. 539.
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970-1980)
ПОВІНЧАТИ, аю, аєш, док., перех. Одружити за церковним обрядом; обвінчати. — Ні я свого чоловіка перед весіллям не бачила, ні він мене; батьки заручили й повінчали (Леся Українка, III, 1952, 470); Так ніхто з селян і не побачив, як князь Четвертинський одрікся од батьківської віри і як його повінчали з ляхівкою (Олекса Стороженко, I, 1957, 370); — Тільки який же вас піп повінчає? Вона ж, мабуть, католичка, а ти магометанської віри?.. (Олесь Гончар, Маша.., 1959, 7); * Образно. — Голоту й землю повінчать! тоді лиш буде вічна згода (Павло Тичина, I, 1957, 71).
Ілюстрації
