Відмінності між версіями «Дівчина»

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук
(→‎Сучасні словники)
Рядок 8: Рядок 8:
 
(Тлумачний словник української мови: В 4 т. Т1 / Уклад. В.Яременко, О.Сліпушко. – К.: АКОНІТ, 2001. – С. 765)
 
(Тлумачний словник української мови: В 4 т. Т1 / Уклад. В.Яременко, О.Сліпушко. – К.: АКОНІТ, 2001. – С. 765)
  
−
'''''ДÍВЧИНА''''' – молода неодружена особа жіночої статі; Дівчина (поетич.), Дівчинонька (пестл.), Дівчá (пестл.), Дівка (розм.), Дівчище (зневажл.). Подай, дівча, човен і срібне весельце, Нехай сяду переплину, Де дівчина – серце (Нар. пісня);  Край берега дівчинонька тихо походжає (Л. Глібов); Один з парубків вискочить із товпи, поцілує яку дівку й знов поринає. А дівчина оглядається та лається, а очі сміються (Г. Хоткевич).  
+
'''''ДÍВЧИНА''''' – молода неодружена особа жіночої статі; '''Дівчина''' (поетич.), '''Дівчинонька''' (пестл.), '''Дівчá''' (пестл.), '''Дівка''' (розм.), '''Дівчище''' (зневажл.). Подай, дівча, човен і срібне весельце, Нехай сяду переплину, Де дівчина – серце (Нар. пісня);  Край берега дівчинонька тихо походжає (Л. Глібов); Один з парубків вискочить із товпи, поцілує яку дівку й знов поринає. А дівчина оглядається та лається, а очі сміються (Г. Хоткевич).  
 
(Словник синонімів української мови: В 2 т. / А.А. Бурячок, Г.М. Гнатюк, С.І. Головащук та інші. – К.: Наук.думка, 2001. – Т. 1. – С. 418).
 
(Словник синонімів української мови: В 2 т. / А.А. Бурячок, Г.М. Гнатюк, С.І. Головащук та інші. – К.: Наук.думка, 2001. – Т. 1. – С. 418).
  
  
−
 
−
 
−
<h3><center>Це цікаво знати!</center></h3>
 
−
<hr>
 
−
 
−
У сучасній українській мові є аж три назви одного добре знайомого вам поняття: абетка, алфавіт, [[азбука]], ще є й четверта, застаріла, - альфабет.<br>
 
−
Абетка – це власне українська назваазбуки, створена за вимовою перших двох літер алфавіту – <i><b>а, бе</b></i> під впливом інших букв – [[азбука]], альфабет, аbecadlo – абецадло (у поляків перші три літери <b><i>а, бе, це</i></b>).<br>
 
−
Слово [[азбука]]  утворене за зразком слів із закінченням на <i><b>–а</b></i>, запозичених із старослов’янської мови, де перші дві літери звалися <b><i>аз «я»</i></b> і <b><i>буки «буква»</i></b>.<br>
 
−
Коли греки переймали у фінікійців абетку, то взяли у них і назви перших двох літер, хоч і не знали значення запозичуваних ними слів. Їх дещо змінили, пристосувавши до своєї вимови: з <b><i>алеф</i></b> зробили <b><i>альфа</i></b>, а з <b><i>бет</i></b> – <b><i>бета</i></b>. Тепер зрозуміло, звідки взялася застаріла українська назва абетки <b><i>альфабет</i></b>…<br>
 
−
Залишилося з’ясувати, звідки взялися два дуже близьких за звучанням, та все ж не однакових, слова: <b><i>альфабет</i></b> і <b><i>алфавіт</i></b>. Виявляється, що звук, позначуваний літерою <b><i>бета</i></b>, у греків вимовляється неоднаково, і слово <b><i>алфавіт</i></b> відтворює саме пізньогрецьку вимову.
 
−
<br>
 
−
<div align="right">(А.П.Коваль)</div>
 
−
 
−
<h3><div align="center">'''Особливості слововживання'''</div></h3>
 
−
<div align="center">''Азбучний-абетковий-алфавітний''</div>
 
−
<hr>
 
−
азбучна (абеткова) істина<br>
 
−
азбучне (абеткове) поняття<br>
 
−
в абетковому (азбучному, алфавітному) порядку<br>
 
−
абетковий (алфавітний) порядок<br>
 
−
алфавітна система<br>
 
−
алфавітне письмо<br>
 
−
алфавітний покажчик<br>
 
−
алфавітний список<br>
 
−
укладений за алфавітним принципом<br>
 
 
<h3><div align="center">Рекомендовані джерела</div></h3><hr>
 
<h3><div align="center">Рекомендовані джерела</div></h3><hr>
−
# Дорошенко Т.С. Великий комплексний словник української мови. – Х.: Торсінг Плюс, 2009. – 768 с.# Загоруйко О.Я. Великий універсальний словник української мови. – Х.: Торсінг плюс, 2009. – 768 с.# Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова: Навч.посібн. – 2-ге, вид. виправл. і доп./ С.В.Шевчук, Т.М.Лобода. – К.: Арій, 2008. – 5-7 с.
+
# Тлумачний словник української мови: В 4 т. Т1 / Уклад. В.Яременко, О.Сліпушко. – К.: АКОНІТ, 2001. – С. 765
−
# Загоруйко О.Я. Великий універсальний словник української мови. – Х.: Торсінг плюс, 2009. – 768 с.
+
# Словник синонімів української мови: В 2 т. / А.А. Бурячок, Г.М. Гнатюк, С.І. Головащук та інші. – К.: Наук.думка, 2001. – Т. 1. – С. 418.
−
# Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова: Навч.посібн. – 2-ге, вид. виправл. і доп./ С.В.Шевчук, Т.М.Лобода. – К.: Арій, 2008. – 5-7 с.
+
  
 
==Ілюстрації==
 
==Ілюстрації==

Версія за 11:42, 19 листопада 2013

«Словарь української мови»

Дівчина, -ни, ж. 1) Дѣвица, дѣвушка, дѣвочка. Під тією калиною стоїть козак з дівчиною. Мет. 79. Дівчино моя зарученая, чого ж ти така засмученая? Мет. 72. Погуляла дівчиною років зо три. МВ. І. 7. 2) Также: Красна дівчина. Названіе дѣвушки, стоящей около матері въ игрѣ въ ворона. Маркев. 71. 3) Дівчина з відрами. Одно изъ созвѣздій. Дещо. 37. Ум. Дівчинка, дівчинонька, дівчиненька. Грин. III. 388. Ой у полі криниченька, орли воду п’ють, а вже ж мою да дівчинку до шлюбу ведуть. Чуб. Кохав козак дівчиноньку, як батько дитину. Мет. 78. Мн. ч. не имѣетъ, а въ необходимыхъ случаяхъ употребляется мн. ч. отъ дівча: дівчата (см. Дівча).

Сучасні словники

ДÍВЧИНА, и, ж. Молода неодружена особа жіночої статі. Та й дівчина ж була [Олеся]! Велична, ..до всякого привітна й ласкава, і заговорить, і засміється, і пожартує (Вовчок); Ось і рябина стоїть, мов дівчина заквітчала голову хмелем (Мирн.). (Тлумачний словник української мови: В 4 т. Т1 / Уклад. В.Яременко, О.Сліпушко. – К.: АКОНІТ, 2001. – С. 765)

ДÍВЧИНА – молода неодружена особа жіночої статі; Дівчина (поетич.), Дівчинонька (пестл.), Дівчá (пестл.), Дівка (розм.), Дівчище (зневажл.). Подай, дівча, човен і срібне весельце, Нехай сяду переплину, Де дівчина – серце (Нар. пісня); Край берега дівчинонька тихо походжає (Л. Глібов); Один з парубків вискочить із товпи, поцілує яку дівку й знов поринає. А дівчина оглядається та лається, а очі сміються (Г. Хоткевич). (Словник синонімів української мови: В 2 т. / А.А. Бурячок, Г.М. Гнатюк, С.І. Головащук та інші. – К.: Наук.думка, 2001. – Т. 1. – С. 418).


Рекомендовані джерела

  1. Тлумачний словник української мови: В 4 т. Т1 / Уклад. В.Яременко, О.Сліпушко. – К.: АКОНІТ, 2001. – С. 765
  2. Словник синонімів української мови: В 2 т. / А.А. Бурячок, Г.М. Гнатюк, С.І. Головащук та інші. – К.: Наук.думка, 2001. – Т. 1. – С. 418.

Ілюстрації

Azbuka.jpg 2261637.jpg Ar abetka.jpg 2870.jpg 2911091.jpg


Див. також

  1. Сукупність літер, прийнятих у писемності якої-небудь мови і розміщених у певному усталеному порядку; алфавіт, азбука. За абе́ткою — в алфавітному порядку.
  2. Книжка для початкового навчання грамоти; буквар.

АБЕТКА, и, ж.

1. Сукупність літер, прийнятих у писемності якої-небудь мови і розміщених у певному усталеному порядку; алфавіт, азбука. Один чи два рази проказала [Настя] за Чумаком абетку і вже на другий день, дивуючись сама з себе, назвала всі літери (Валентин Речмедін, Весн. грози, 1961, 224); Якою саме була слов'янська абетка, створена Костянтином, ми так і не знаємо, бо жоден пам'ятник тодішньої слов'янської писемності до нас не дійшов (Радянське літературознавство, 5,1958,45).
За абеткою — за порядком літер, прийнятим в абетці (алфавіті). Словник — книга, в якій за абеткою розставлено тисячі, десятки, а то й сотні тисяч слів (Леонід Первомайський, III, 1959, 310).

2. Книжка для початкового навчання грамоти; буквар. Відомий московський спеціаліст по старій книзі О. Г. Морозов приніс сюди «Українську абетку» Г. Нарбута. Ця книга видана в 1917 р. у Петербурзі (Літературна газета, 11.IX 1959, 3).

3. перен. Основні, початкові відомості з якоїсь науки; найпростіші положення, основи чого-небудь. Абетка біології.

Інтернет-джерела

--Володимир 14:27, 25 жовтня 2012 (EEST)
Отримано з https://wiki.kubg.edu.ua/index.php?title=Дівчина&oldid=84676