Дитина

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Словник Грінченка

Дитина, -ни, ж. 1) Ребенокъ, дитя. Тоді мама біду знає, коли малую дитину має. Ном. № 9189. Він мені за дитину рідну став. МВ. І. 22. Знайти дитину. Родить дитя. Нарядити дитину. Родить дитя — преимущественно помимо брака. 2) Сынъ или дочь, хотя бы и взрослые. Чи я в тебе, мати, не твоя дитина, коли моя мука тобі дуже мила. Мет. 70. Батькова дитина. Ном. № 7485, мамина дитина. Любимчикъ отца, матери. 3) Продавати дитину. Родъ игры. О. 1861. XI. 30, 51. Ум. Дитинка, дитинонька, дитиночка. Аби дружинна, дасть Бог дитинку. Ном. № 9181. Ой кіт буде воркотати, дитиночка буде спати. Макс. (1849), 103.

Сучасні словники

Словник української мови .Академічний словник.

ДИТИ́НА, и, жін. (мн. діти, ей). 1. Маленька дівчинка або маленький хлопчик. Сільська дитина росла серед природи (Михайло Коцюбинський, III, 1955, 26); Для дитини світ кінчається За сусіднім частоколом, — Ще Міцкевич це сказав (Максим Рильський, I, 1956, 151); * У порівняннях. Згадаю Енея, згадаю родину, Згадаю, заплачу, як тая дитина (Тарас Шевченко, I, 1951, 13); // перен. Про наївну, недосвідчену людину. — Звісно, треба буде Sophie показати світ. Вона така ще несвідома дитина... (Леся Українка, III, 1952, 508); — Не будь же дитиною, Марто. Зрозумій врешті, що ти говориш дурниці (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 304). 2. Син або дочка незалежно від їх віку. У вдовиці був син, дитина єдина, і звали того сина Іван, а на прозвання Кармель (Марко Вовчок, I, 1955, 346); — Навесні ж дожилися, — хліба не стало, та й мусив дитину віддати [в найми] за п'ять пудів жита та чоботята там, хоч старі (Андрій Головко, II, 1957, 15); * Образно. Ця яблунька, насправді, вагітна І кожне в неї яблучко — дитина! (Максим Рильський, I, 1956, 325). ♦ Брати (взяти, прийняти і т. ін.) за дитину кого — те саме, що усиновляти або удочеряти. Маленькою прийняв старий Филон із своєю покійницею старою сю Мотронку за дитину (Ганна Барвінок, Опов... 1902, 180). 3. чого, перен. Той або те, що успадкували характерні риси своєї епохи, свого середовища і т. ін. Я кажу про Шевченка як про дитину своєї епохи, як поета-революціонера, який закликав до розправи над українським та російським панством (Павло Тичина, III, 1957, 44); Арміє наша, народу дитино, Думко народу і кров його й плоть (Максим Рильський, I, 1956, 354). Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 287.

Фразеологічний словник

Ілюстрації

Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png

Додаткові дані

Іноземні словники

Цікаві факти

Джерела та література

1.http://sum.in.ua/s/dytyna 2.http://slovopedia.org.ua/49/53396/357218.html