Викрик
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 21:55, 17 грудня 2020; Ospolishchuk.fpmv20 (обговорення • внесок)
Ви́крик, -ку, м. Крикъ. Гомін.... перейшов у викрик. Мир. ХРВ. 262.
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980):
ВИ́КРИК, у, чол. Щось дуже голосно вимовлене, вигукнуте або уривчастий крик. — Я піду. А ще хто? — І я! І я! — чуються з купи викрики (Панас Мирний, IV, 1955, 185); Серед гомону й викриків бряжчали струни то в одних, то в інших руках (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 76).
Словник синонімів Караванського:
ВИГУК крик, погук, викрик; оклик, поклик; мн. ВИГУКИ, волання, вигукування.
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
. .Див. також
Джерела та література
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 416.
