Іменинник

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Іменинник, -ка, м. Именинникъ. Шевч. (О. 1862. III. 17).

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Ілюстрації

1316953392 imeniny.jpg Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png

Онлайн словник української мови

Іменинник а, ч. 1. Чоловік, хлопець у день своїх іменин. Наказував [Василь Опанасович] кланятися й здоровити іменинника (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 103); Закінчилися традиційні поздоровлення іменинника (Руд., Вітер.., 1958, 23); * У порівн. Входить Вася, причесаний, в новому галстуку.. Почуває себе гостем і розмовляє, як іменинник (Мик., І, 1957, 405).

^> Дивитися (ходити і т.ін.) іменинником (як іменинник) — мати радісний, щасливий вигляд. Антон ходив по кораблю, як іменинник (Ткач, Крута хвиля, 1956. 155). 2. перен. Про того, чиї успіхи, досягнення відзначаються. Він почував себе іменинником, наче він сам, а не мати, одержав орден (Донч., Вибр., 1948, 76).

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання