Іменинник

Матеріал з Київський університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Словник Бориса Грінченка

Іменинник, -ка, м. Именинникъ. Шевч. (О. 1862. III. 17).

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

Іменинник а, ч.

1. Чоловік, хлопець у день своїх іменин. Наказував [Василь Опанасович] кланятися й здоровити іменинника (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 103); Закінчилися традиційні поздоровлення іменинника (Руд., Вітер.., 1958, 23); * У порівн. Входить Вася, причесаний, в новому галстуку.. Почуває себе гостем і розмовляє, як іменинник (Мик., І, 1957, 405). Дивитися (ходити і т.ін.) іменинником (як іменинник) — мати радісний, щасливий вигляд. Антон ходив по кораблю, як іменинник (Ткач, Крута хвиля, 1956. 155). 2. перен. Про того, чиї успіхи, досягнення відзначаються. Він почував себе іменинником, наче він сам, а не мати, одержав орден (Донч., Вибр., 1948, 76).

♦ Дивитися (ходити і т. ін.) іменинником (як іменинник) — мати радісний, щасливий вигляд. Антон ходив по кораблю, як іменинник (Дмитро Ткач, Крута хвиля, 1956, 155).

2. перен. Про того, чиї успіхи, досягнення відзначаються. Він почував себе іменинником, наче він сам, а не мати, одержав орден (Олесь Донченко, Вибр., 1948, 76).

Орфографічний словник української мови

Iмени́нник - іменник чоловічого роду, істота

Українсько-російський словник

ІМЕНИННИК - именинник

Ілюстрації

1316953392 imeniny.jpg Joro.jpg X 922f009d.jpg 5895-1-f.jpg

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання