Дьоготь

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 451.Дьоготь, -гтю, м. = Діготь. Тхне смолою та дьогтем. Левиц.

ДЬОГОТЬ, гтю, чол. Темна густа в'язка смолиста з неприємним запахом рідина, що утворюється при сухій перегонці дерева, торфу, бурого та кам'яного вугілля. Посадили [Марину] на набиту сміттям підрешітку, почали стригти довгу косу, мазати голову дьогтем, натикати пір'ям (Панас Мирний, IV, 1955, 235); З пнів та коріння.. гнав [Шембек] дьоготь, випалював поташ і скипидар (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 179); * У порівняннях. Засіли [Плачинда з Давидом] по самий драбиняк у чорному, як дьоготь, болоті (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 105).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 451.

Дьо́готь– іменник чоловічого роду

http://uk.worldwidedictionary.org/%D0%B4%D1%8C%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D1%82%D1%8C

Російською мовою: Дёготь

http://ru.wiktionary.org/wiki/%D0%B4%D1%91%D0%B3%D0%BE%D1%82%D1%8C

Вчені-археологи ще за часів СРСР при розкопках давніх поселень трипільської культури на території сучасної Кіровоградщини знайшли докази того, що тодішні люди розтирали жолуді дуба на борошно. За версією радянських вчених, з нього випікали хліб.] Хоча відомо, що з борошна жолудів дуба можна виготовляти також напій, який називають «кавою з жолудів».