Яничар

Матеріал з Київський університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Яничар, -ра, м. Янычаръ. На турківяничар, на бідних невольників покликає. АД. І. 209. У туркені яничари і баша на лаві. Шевч. 57. Уже прийшли яничари! — говорятъ, когда явятся дѣти и начнуть шалить. Ном. № 9246. Ум. Яни́ченько. Туркияниченьки. АД. І. 119.

Сучасні словники

Яничар.Словник іншомовних слів

  • тур. yeniçeri - новий воїн

регулярна піхота Османської імперії в 1365 - 1826 рр. Разом з сипаями і акинджі (кіннотою) становили основу війська в Османській імперії. Виконували також поліцейські і каральні функції в державі.

Яничар.Академічний словник української мови

  • а, чол. У султанській Туреччині — солдат регулярної піхоти, створеної в XIV ст. з військовополонених, а також християн, обернених у мусульманство. Реве гарматами Скутара, Ревуть, лютують вороги; Козацтво преться без ваги — І покотились яничари (Тарас Шевченко, I, 1963, 199); [Юсуф:] Яничари! сюди, на поміч! Яничари! військо! бий тривогу! (Нечуй-Левицький, II, 1956, 466); Охороняючи гурт людей од яничарів, полягли усі до одного козаки сотника Петра Недолі (Михайло Стельмах, I, 1962, 175); * Образно. Він [Я. Галан] показує ганебну діяльність лютого яничара в рясі, яким був митрополит граф Андрій Шептицький (Комуніст України, 8, 1962, 57); * У порівняннях. Ніч, як чорний яничар, жене ясир холодних хмар (Петро Дорошко, Три богатирі, 1959, 40).

Яничар.Словопедія

  • перевертень, відступник; ЛАЙ. каратель, кат, душитель свободи; мн. ЯНИЧАРИ, ІСТ. турецьке військо з дітей-бранців.

Ілюстрації

Яничар 1.jpg Яничар 2.jpeg Яничар 3.jpg Яничар 4.jpg

Медіа

То не лебеді ячали (Яничари)

Див. також

УКРАЇНСЬКІ ЯНИЧАРИ: ХТО ВОНИ?

„Яничарство – це свідомий перехід на бік противника, але з підсвідомим багажем первинної (рідної, природної) культури й відповідним комплексом вини перед нею”. З таким визначенням можна погодитися, але простіше сказати: „Яничар – це зрадник (вільний чи невільний), якого інколи мучить совість у більшій чи меншій мірі”.

Яничарство в Україні має досить давні корені:

  • це яничари-потурнаки (виховані з хлопчиків, узятих в ясир і потурчених у неволі);
  • це яничари-„Варшавське сміття” чи „грязь Москви”;
  • це яничари – колишні і теперішні більшовики і комуністи; це сучасні яничари – шкурники та „безбатченки”.

Тобто гама їх різноманітна. Але всі яничари всіма видами стараються виправдовувати свої вчинки як словами, так і поведінкою, яка дуже часто межує з нахабством і лицемірством. З психічної сторони це –

  1. породжує жорстокість, брехливість, заздрість, злодійкуватість, постійний страх про особисту відповідальність як перед рідним народом, так перед тими, кому він, яничар, служить;
  2. натягання на себе машкари, шляхом улесливості, показового патріотизму, служіння „і нашим, і вашим”;
  3. постійна готовність зраджувати і одних, і других, і третіх, залежно від обставин. Европейців яничари шокують і відштовхують, а українці до яничарства звикли, бо бачили його колись, бачать і тепер. Ми думаємо, що такий яничар не завдасть нам великої шкоди, що цю шкоду „млин перемеле”, „перетреться-перемелеться” і самозаспокоємось.

Різновиди яничарства – це яничарство національне – перехід до чужого народу, це яничарство мовне – відмова від рідної мови; це яничарство духовне – зрада прабатьківської релігії, сектантство; це яничарство психологічне – зверхегоїзм, перебільшена амбітність, надмірні славо- і грошолюбство.

У всіх випадках – це асиміляція українців (національна, мовна, культурна чи інша), це коли „ум заходить за розум”, як кажуть у народі; в декого це зверхність, коли „сам себе перехитрив”, або пряме божевілля, і суспільство таких ізолює: інші зрідка потрапляють у в’язницю, але основна маса яничар живе серед нас і постійно шкодить, точить, як шашіль дерево, як рак через метастази, як крапля води точить камінь.

Яничар у своїх бідах і вчинках завжди звинувачує інших, найчастіше свій народ. Він каже: „Що мені ця Україна дала?”, але не говорить, „Що я дав Україні?”, не каже: „Україна не винна, винен я”.

Яничари створюють довкруги себе негативну ауру: не хочуть вчитись, не хочуть мати стійкі знання, не хочуть як слід працювати, поширюють алкоголізм, наркоманію, злослів’я, байдужість і т.д., що небезпечно для молоді і дітей.

Шляхи поборювання яничарства:

  1. боротьба постійна і повсюдна під гаслом „Геть яничарів!”, „Ганьба і сором яничарству!”
  2. яничари, які не хочуть виправитись засобами освіти, школи, науки і праці, мають мати громадський осуд і бойкот, зневагу, сатиру і сміх, як це було в Галичині перед першою світовою війною, коли українців, які були прислужниками поляків, називали „хрунями”: вони постійно за собою чули „хру”, „хру”, „хру”, коли проходили вулицями;
  3. злісні яничари-„рецидивісти” повинні бути усунені з владних структур, усюди в них під ногами повинна горіти земля.

Засторога: не перетворюймо яничарів на „яничариків” чи „яничареньків”, як перетворили ворогів на „воріженьків”, бо якщо воріженьки й згинуть, то вороги залишаться.

Джерела та література