Щавій

Щавій, -вію, м. = Щавель, Rumex Acetosa. Вх. Пч. І. 12.

Сучасні словники

«Словники України on-line»

щаві́й – іменник чоловічого роду Відмінювання…

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ЩАВІЙ, ію, чол., діал. Щавель. Змішався щавій з лободою, Оженився старий з молодою (Павло Чубинський, V, 1874, 576).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 570.

Матеріал з Вікісловника

щавій

Клуб здоровья и долголетия

Щавель кислый

Rumex acetosa L. Синоним: щавель обыкновенный Народные названия: щавел, щавель, щавій, кислица, кислуха, кислушка, чистотел, столбунцы, чувель. Семейство гречишные — Polygonaceae Историческая справка. Щавель — древняя огородная культура. Растение фигурирует у знаменитого комедиографа Плавта (III—II вв. до н. э.), в стихах Вергилия (I в. до н. э.), в «Естественной истории» Плиния Старшего. В «Каноне врачебной науки» описаны целебные свойства щавеля кислого (Авиценна называет его садовым) и дикого, который, по мнению автора, во всех отношениях сильнее садового. Термин «щавель» — общеславянский. По происхождению он родственен слову «щи», образованному от «сьчь» (сечь), отсюда «сок». Своим названием растение обязано тому, что его сочные побеги использовались для приготовления щей. Того же ряда сохранившийся в говорах глагол «щавить» — жать, давить, в современном украинском ему соответствует «чавити». А замыкает эту смысловую группу персонаж русских сказок Щавидуб, непомерной силы богатырь, который так стискивал деревья, что выжимал из них сок.

ВСЕ СЛОВА

ЩАВЕЛЬ щавей – то же, костром., щавель, воронежск., укр. щава "щавель, минеральная вода", щавель, щавiй "щавель", др.-русск. щавьнъ "кислый", сербск.-цслав. щавъ "rumeх", болг. щава "дубильное вещество", щавел "щавель", щавя "дублю", сербохорв. штава "вымачивание кожи в воде перед дублением", штавељ м., штаваљ м. "щавель", штавље – то же, словен. scav, род. п. scavа м. "дикорастущий щавель", scavа ж., scavelj, род. п. -vljа м. "щавель", чеш. stavа "сок", stаvеl "щавель", слвц. stаvа "сок", stаvik "щавель", польск. szczaw, род. п. -iu "щавель" (*scаvь), szczawa "углекислая вода", Szczawnica – местн. н., в.-луж. scеhеl "щавель", н.-луж. scаw (м.) – то же, прилаг. scawny. Праслав. scаvь связывают со щи (см.) Младенов (697), Ильинский (РФВ 73, 307). Сближение с др.-инд. churika "нож" (из *skhurika) абсолютно недостоверно, вопреки Левенталю (ZfslPh 8, 129), родство с кислый, квас (ср. Преобр., Труды I, 113) исключено фонетически.

Ілюстрації

Лікарські рослини України

Щавель альпійський

Щавель альпійський (Rumex alpinus L.). Російська назва — щавель альпийский; місцева — жовтвина, жовтило, щавель кінський, щавій.

Багаторічна рослина, від 30 до 150 см заввишки, з великими яйцевидними довгочерешковпми листками. Кореневище товсте й велике. Цвіте в липні—серпні.

Росте тільки на полонинах, біля стійбищ худоби і взагалі на переугноєних місцях. 3 лікувальною метою використовують кореневище й корінь (Rhizoma (radix) rumici alpini), які містять дубильні речовини, хризофанову кислоту, тростинний цукор та інші речовини.

Застосовується як проносне, а також при нашкірних та інших захворюваннях.

Збирають кореневище з корінням весною і восени, розрізують і сушать в легкому теплі.

Щавель альпійський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Щавель альпійський (Rumex alpinus) — багаторічна гірська трав'яниста рослина родини гречкових. Має товсте й велике кореневище. Стебло пряме, 50—150 см заввишки. Листки прості, цілокраї, чергові, тупі, зісподу по жилках дрібно опушені; нижні — округлояйцевидні, довгочерешкові. Квітки двостатеві, актиноморфні, з простою чашечковидною зеленою оцвітиною, у кільцях, що утворюють волотевидне суцвіття. Плід — горішок. Цвіте у липні — вересні. Поширення[ред. • ред. код] Росте в Карпатах на полонинах, біля стійбищ худоби, на переугноєних місцях. Заготівля і зберігання, хімічний склад, фармакологічні властивості і використання, лікарські форми і застосування — усе так, як у статті щавель кінський, але використовують цю рослину лише в народній медицині. Джерела[ред. • ред. код]

Лікарські рослини: енциклопедичний довідник / Відповідальний редактор А. М. Гродзінський. — К.: Видавництво «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — 544 с. ISBN 5-88500-055-7