Шаль

Шаль, -лі, ж. 1) Шаль. Купи собі, Машуню, шаль. Шевч. 553. 2) Пустяки. Як би не пісок, то б шаль довезти дуба. Лебед. у. ШАЛЬ 1, і, жін. і заст. я, чол.

1. Велика в'язана чи ткана хустка (перев. шерстяна, рідше шовкова). — Купи собі, мамуню, шаль. — Мені не треба тії шалі. — Не завдавай же серцю жалю! Купи, голубко! (Тарас Шевченко, II, 1963, 244); Бабуня вкрила її своїм великим чорним шалем і повела додому (Леся Українка, III, 1952, 645); Северин підскочив до скрині, брязнув прикладом по замку і став викидати на середину хати Оленине добро: спідниці, білі кашемірові шалі, чоботи (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 421); Золотиста шовкова шаль спадала їй на плечі (Олекса Десняк, Десну.., 1949, 329); * Образно. Так тихо вгорі наді мною... Небесний заснув океан. Од шалі зорі голубої на луках прослався туман (Володимир Сосюра, Солов. далі, 1957, 17); * У порівняннях. На березу жовтолистую Сніг нависнув, наче шаль... (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 118). Комір шаллю — те саме, що Шалевий комір (див. шалевий) .

2. заст. Тонка перев. шерстяна тканина саржевого плетива. Турецька шаль див. турецький.