Цугундер
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Цугундер, -ра, м. ? Нап’яв на цугундер. Ном. № 10657.
Словник української мови
ЦУГУ́НДЕР, а, чол.: ◊ На цугундер [брати, узяти і т. ін.], розм. — притягати до відповідальності, розправлятися з кимось.
[Храпко:] Ну, а як Печариця скаже, що це все я йому нараяв? ..Та тоді, замісто Печариці. та мене... на цугундер!.. у город, та... в тюрму... (Панас Мирний, V, 1955, 201); Волосна влада брала винуватців на цугундер: — Звідкіля?.. По якому такому праву?.. (Олександр Ковінька, Кутя.., 1960, 6).
