Хрустіти

Хрустіти, -щу, -стиш, гл. Трещать, хрустѣть. Кістки хрустять. Кв.

Сучасні словники

ХРУСТІТИ, хрущу, хрустиш, недок. Видавати тріск, хрускіт. Він ліз вже на дерево, важкий у своїй свиті, як ведмежа, аж хрустіли галузки (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 72); Хрустить пісок пустині Під поступом важким (Іван Франко, X, 1954, 371); Данило зупинився, прислухаючись, як зліва хрустів чагарник (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 277); Кінець жовтня морозний, хрустить суха й замерзла трава (Юрій Яновський, II, 1958, 232); Хрустіли під днищем черепашки, коли баркас з усього розгону налітав на берег (Анатолій Шиян, Переможці, 1950, 47); Недалеко від них спокійно пасся кінь, і під його міцними зубами смачно хрустіла трава (Михайло Стельмах, I, 1962, 583); Папір, на якому вона [газета] друкувалась, чогось дуже хрустів (Степан Олійник, З книги життя, 1968, 185); Вся річка хрустіла, гула й гриміла, розколюючи кригу (Леонід Первомайський, Атака.., 1946, 131);

Тріщати (про кістки, суглоби і т. ін.). Очі [змія] полум'ям горіли; Хвіст, як ціп, об землю бив; Чорні щелепи хрустіли. З рота злий язик шипів (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 248);

Чим. Створювати чим-небудь звуки, що нагадують хрускіт. І йде той плуг звільна, важко та рівно і невпинно, скрипить інколи в твердому ґрунті, хрустить лемішем о камінці та недогнилі пеньки (Іван Франко, VII, 1951, 53); Він страшенно гордий своїми вчинками, випинає груди, хрустить пальцями (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 243); — Дозволь, паніматко, — він запускає руку в торбу і смачно починає хрустіти промерзлим окрайцем (Михайло Стельмах, I, 1962, 294).

Ілюстрації

Джерела та література

Словник