Хатина

Хатина, -ни, ж. 1) = Хата. Чи ти мене, Василю, не знаєш, що ти мою хатину минаєш? Нп. 2) = Кімната. КС. VII. 431. 3) = Прибік 2. Вас. 195. Ум. Хатинка, хатинонька. Грин. ІІІ. 308. Хатиночка. Благав у Бога тільки хату, одну хатиночку в гаю, та дві тополі коло неї. Шевч. 550.

Сучасні словники

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

1. Сільський одноповерховий житловий будинок; невелика вбога або стара хата (у 1 знач.). Серед села вдова жила У новій хатині, Білолиця, кароока І станом висока (Тарас Шевченко, I, 1963, 158); Продав Павло свою вбогу хатину (Марко Вовчок, I, 1955, 169); Я чоловік бідний. Ґрунту нема й крихітки.., одна хатина, та й то стара (Іван Франко, I, 1955, 370); На лісовій галявині стояла вкрита очеретом хатина (Олесь Донченко, Вибр., 1948, 212); Мінливе світло заливало рибальські хатини (Микола Трублаїні, Шхуна.., 1940, 308).

2. Менша (перев. бічна) кімната в хаті. Йому вже ввижається, що він розвалив оцю хату, а заложив нову, з світлицею, з хатиною, з великими вікнами... (Панас Мирний, II, 1954, 247); Та хто се плаче там, в другій хатині? Чиє ридання стримане, тяжке?.. (Леся Українка, I, 1951, 32); Маленька хата з хатиною були чистенько побілені крейдою (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 182); Ночував він у Оксена. Олена перевела дітей в хатину, а велику хату віддала гостеві (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 102); Уляна мала хату на дві половини з невеличкою кімнатою посередині, яку звичайно на півдні називають хатиною (Спиридон Добровольський, Тече річка.., 1961, 23).