Убгати

ВБГАТИ (УБГАТИ), вбгаю, вбгаєш, док., перех.

1. З силою втиснути, запхнути в тісне місце. — Ховай, невісточко, в свою скриню, що запірвеш. Швидко сховаєш усе наше добро, ще й нас убгаєш у свою скриню, — промовила свекруха (Нечуй-Левицький, II, 1956, 301); Потім окорок взяла [молодиця], Вбгала в перевесла Й на квартиру до судді Нищечком понесла (Сергій Воскрекасенко, Цілком.., 1947, 71);

// З труднощами поміщати що-небудь у місце обмеженого розміру (про написане). А тут на біду вона [повість] розростається і, дай боже, щоб я вбгав її у 3 аркуші друку (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 401); Ах, як дитинство все в рядок убгати стислий, Музики звиклої струну як оживить? (Максим Рильський, Поеми, 1957, 226). Вбгати голову в плечі — втягнути голову, піднімаючи плечі. Катюша убгала в плечі свою чорненьку голівку (Михайло Чабанівський, Катюша, 1960, 39); Макар боязко убгав голову в плечі, винувато закліпав маленькими лякливими очима (Спиридон Добровольський, Тече річка.., 1961, 271).

♦ Не могти вбгати [собі] в голову — не могти запам'ятати, зрозуміти що-небудь. Піп був сердитий на її [Немидориного] неслухняного батька й надавав його дітям таких іменнів, що всі люди на селі ніяк не могли убгати їх собі в голову (Нечуй-Левицький, II, 1956, 174); Хома ніяк не міг убгати в голову думку, що він мусить терпіти голод, коли в скрині лежать гроші (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 91)