Турбота
Турбо́та, -ти, ж. Безпокойство, тревога. Ой зглянься на люю турботу, молю тебе, благаю. К. Псал. 61.
Сучасні словники
Словник української мови.Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ТУРБОТА, и, жін.
1. Неспокійні думки, міркування про забезпечення, здійснення чого-небудь, про задоволення якихось потреб і т. ін. — Я люблю.. спокій; мої нерви не видержують турботи (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 12); Весь час, всі думки займала турбота про сіно, про вигоди маржинці (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 332); Серед делегатів навіть турбота: не позаливала б повінь дороги назад, поналиває балки — не проїдеш (Олесь Гончар, II, 1959, 176); // Активні дії, справа, завдання, робота і т. ін., пов'язані з неспокоєм, клопотом. — Синові.. власне наймення своє передасть і турботу державну (Микола Зеров, Вибр., 1966, 331); Лишається тепер одна турбота: поповнитись людьми (Олесь Гончар, II, 1959, 294); Він.. сів за стіл з тим почуттям заклопотаності і відповідальності, яке охоплювало його кожного разу, коли він поринав у турботи дня (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 31); На нього поклали всі турботи переїзду (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 59); // Морока, клопіт. Я таки дуже була винна, завдавши тоді всім стільки турботи (Леся Українка, V, 1956, 408); — Одверто сказати, турбот він завдав немало (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1935, 364). ♦ Не обкидаєшся турбот див. обкидатися 2.
2. Увага до чиїхось потреб; піклування про кого-, що-небудь. Життя Олени, як і кожної сільської жінки, проходило в щоденних клопотах по господарству, боротьбі за шматок хліба, турботі про дітей (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 26); Благополуччя Південної Русі мислилось автором «Слова» як спільна турбота і спільна справа всієї Руської землі (Історія української літератури, I, 1954, 44); Народився син. Перша дитина, перша велика радість і турботи молодому подружжю (Панас Кочура, Зол. грамота, 1960, 336); У них [птахів] єдина турбота — знайти здобич, нагодувати пташенят (Олесь Донченко, VI, 1957, 63); У нашої партії немає вищої турботи, ніж турбота про народне благо (Комуніст України, 10, 1967, 26).
3. перен. Про того (те), хто (що) завдає кому-небудь хвилювання, є об'єктом чийогось піклування, вболівань. Царствений хлопчик Асканій, турбота моя найдорожча, Батьківській волі покірний, іде до сідонського міста (Микола Зеров, Вибр., 1966, 241); Особлива наша турбота — це молодь. Ми усвідомлюємо, що їй належить провідне місце в освоєнні нової технології виробництва, нової техніки (Комуніст України, 8, 1969, 74).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 324.
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
Див. також
Соціальний проект "З Києвом і для Києва"
Історія соціальної педагогіки та соціальної роботи
Цікаві факти
Культові форми допомоги та підтримки
Серед культових форм допомоги дослідники історії соціальної роботи називають перш за все поклоніння певним предметам, що мали сакральні властивості, зокрема, кругу (колесу). Він означав перш за все оберіг від злих духів, був символом певної цілісності, стабільності і ґрунтовності.
До суспільних форм допомоги, пов’язаних з культом смерті, належали громадська тризна, громадська милостиня, “страва”, подання натуральними харчовими продуктами.
Ще один аспект сакралізації процесу допомоги культ героя, дотримання громадських традицій. Показовими тут є княжі бенкети, які збирали дружинників (дружинник не тільки харчується у князя, бенкети його право). У княжих бенкетах серед “медопиття” складались високі християнські доброчесності: милість, людинолюбство. Адже обов’язковими учасниками трапез були каліки-перехожі, злидарі, які отримували багату милостиню.
Общинно-родові форми допомоги й захисту в рамках роду, сім’ї, поселення
Існували як індивідуальні, так і колективні форми підтримки та захисту. Допомога надавалась людям похилого віку, сиротам, вдовам (індивідуальна форма захисту), а також родині, сусідській громаді, цілому роду (колективний захист). Турбота про перестарілих на ранніх етапах суспільних відносин не проявлялась. Існує твердження (проф. Горілий А.Г.), що серед наших давніх предків існував інфатицид (узаконене вбивство) і стосовно дітей, і стосовно старих. Пізніше до визначення “старий” додається “мудрий” і до них з’являється шанобливе і турботливе ставлення. Форми підтримки людей похилого віку були різні. Якщо на допомогу не приходила родина, то піклування про них брала на себе громада. Вона могла прийняти рішення про спеціальне відведення перестарілим земель, що давало можливість заготівлі сіна. Якщо ж старенькі були зовсім немічними, вони доглядалися громадою. Похилу людину визначали на постій (харчування, проживання) на декілька днів до різних членів громади. Такий вид допомоги став своєрідною суспільною повинністю.
Господарські форми допомоги та взаємодопомоги
У їх основі лежить “усяка взаємовиручка”, у вужчому, економічному розумінні форма обміну, що зародилася у первісній громаді з появою у ній розподілу за працею та особистою власністю. Ранні форми допомоги та взаємодопомоги (реципрокації) первісно мали ритуальний характер і до ХІХ ст. зберігалися у вигляді народних свят. Найдавніші слов’янські свята дослідники пов’язують з чотирма порами року, кожному з яких відповідали свої братчини, вечорниці, бесіди. Зазвичай ці свята пов’язували з ритуальним персонажем Ярилою, який уособлював родючість, врожай. Практикувались різні форми селянських “помочей”. При всій їх різноманітності вони мали певний сценарій, в якому зберігались рештки магічних аграрних культів. Серед різних видів “помочей” як специфічної форми групової підтримки можна виділити обов’язкові позасезонні і сезонні. Перші були обумовлені екстремальними ситуаціями, наприклад, пожежами, повенями, масовим падежем худоби. Особливою формою підтримки були “наряди громадою”, вони проводились в сім’ї, коли дорослі її члени були хворими. Сусіди приходили, щоб розтопити піч, нагодувати худобу, доглянути дітей. Обов’язковими були “помочі” при побудові хати, зборі урожаю. При колективних “помочах” відбувався поділ праці, де певні види робіт виконували представники різних вікових та статевих груп: чоловіки, наприклад, орали, жінки боронували, старці сіяли. Однією з активних форм допомоги були толоки. Вони були одночасно і формою сумісної діяльності, і формою допомоги бідним селянам, включаючи в себе спільну обробку землі, перевезення сіна, хліба, будівництво хати, млина тощо. Часто збиралися на толоку з економічних міркувань. Наприклад, саме з цих мотивів жінки ходили разом м’яти льон : щоб не топити в стодолі по кілька разів на одному обійсті. Своєрідною формою толоки були складчини спільна годівля і спільна заготівля кормів для худоби. Ще один вид господарської допомоги спільне використання робочої худоби, коли обробка землі здійснювалася “найманими волами”. Тут передбачався взаємний обмін послугами, коли одна і та ж особа їх і надавала, і приймала. Таким чином, у найдавніший період слов’янської історії зародилися цікаві форми допомоги і підтримки. Вони мали не тільки внутрішньо родовий характер, але і вийшли за його межі, стали основою для християнської моделі допомоги і підтримки вразливих верств населення.
