Товчка

То́вчка, -ки, ж. Толчея, ступа. Угор. Вх. Гн. 34.

ТОВЧКА, чок, жін., розм., рідко.

1. Те саме, що товкучка. Найбільш турбувала мене одежа. Шоколадна, в рогіжку, перероблена з старої панської, купленої на товчку (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 244); На станції та ж сама метушня, той же товчок (Семен Скляренко, Шлях.., 1937, 15); У друзів празник ще й великий: Сьогодні на товчку вони Купили Жоху черевики, А Стьопі Богові — штани (Сергій Воскрекасенко, І всерйоз.., 1960, 61).

2. заст. Різкий рух; поштовх. Коні шарпнули і товчок кляпу [клапан помпи] зломив (Іван Франко, II, 1950, 375); // перен. Внутрішній або зовнішній поштовх до якоїсь дії, певного вчинку, прояву і т. ін. Моє відкриття — Се не мета, лиш шлях, котрого краю Не видно; не спокій для втомлених, Але товчок могучий для міцних, Для руху й поступу (Іван Франко, XIII, 1954, 194); Зовнішня ж сила товчків розмаїтих сама неспроможна Сумі речей забезпечить життя без занепаду й шкоди (Микола Зеров, Вибр., 1966, 155).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 169.