Сірома

Сірома, -ми, м. 1. чол. і розм. жін. Незаможна людина; бідняк. [Пан Маркел (до чабана):] Як, як казав Кармелюк? Ану, ще скажи, сіромо! [Чабан (згорда):] А ти ж звідки знаєш, що я сірома? А може, в мене лану не міряно, добра не лічено? (Степан Васильченко, III, 1960, 241); Олексо, ти ж не відчував Ні разу солодощів втоми, Бо ти, знедолений сірома, Багатим силу віддавав (Любов Забашта, Вибр., 1958, 189); // Нещасна людина, що викликає співчуття; бідолаха. У наймах виріс сирота.. Отож той самий сиротина У наймах сяк собі, то так Придбав, сірома, грошенят (Тарас Шевченко, II, 1963, 269); Бачив я,.. Як сірома попідтинню Згорблена тулялась; Над роботою за скибку Кров'ю обливалась (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 55); [Іван (Побачив пляшки, почина стогнати):] Ой лишенько! Ой, пече ж мене, пече! [Семен:] Отак з ним, сіромою, раз по раз діється, як тільки вздрить горілку (Марко Кропивницький, I, 1958, 82).

2. жін., збірн., іст. Козацька біднота на Запорізькій Січі; голота. Всі почали до хреста прикладатись; спочатку підходила старшина, потім — значне козацтво, за ними прості козаки й сірома (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 8); Збиралася на раду найвідчайдушніша частина козацького товариства — сірома (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 118); // перев. зневажл. Незаможні люди; біднота. У церкву навалило стілько — пальця просунути нігде — і все тобі сірома сіра, кріпацтво голодрабе (Панас Мирний, IV, 1955, 185); Голик всю звільнив сірому, Волю дав трудівникам, Бідакам і кріпакам (Леонід Первомайський, Райдуга.., 1960, 171).