Сяйний
Сяйний, -а, -е. Сіяющій. Встрѣч. у. Щоголева. Сіло сонце. На майдані сяйні огнища горять (на Купала). Щог. Сл. 24.
Сяйний-який сяє, яскраво світиться,відбиваючи світло або промені, блищить, випромінює сяйво.
Походження
Ймовірно,що слово «сяйний» утворилося від слова «сяєво»,дієслова-«сяяти».
Вживання
Слово «сяйний» можна найчастіше побачити у художній літературі,таким чином,автор передає усю красу якогось явища.
Ясні зорі, сяйні зорі, Любі зорі, милі! Стану на вас дивитися, Ставши на могилі (Метл. і Кост., Тв., 1906, 244);
Cіло сонце. На майдані Сяйні огнища горять І дівчата заквітчані З парубками гомонять (Щог., Поезії, 1958, 245);
В оксамиті небес потоки сяйних зір Нас заколисують (Зеров, Вибр., 1966, 110);
- Образно. Тягли мене змолоду сяйні надії По щастя блискуче в країни чужії (Щог., Поезії, 1958, 268).
Tи, як сонце, душу Мені освітила, Так, як ранок сяйний, Розігнала тугу (Кост., І, 1967, 133);
Сняться акторам сяйні рампи театрів (Кор., Вогонь, 1968, 82);
