Соснина

Соснина, -ни, ж. 1) Сосновое дерево. Рубай, сину, ти соснину, а я буду гілля. Нп. 2) Сосновый лѣсъ. За містом соснина темна далека заступила шлях піскуватий. МВ. II. 14. Ум. Сосни́нка.

Сучасні словники

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 469.

СОСНИ́НА, и, жін.

1. Окреме дерево сосни. Самотня соснина в полі, бодай висока, але не довговічна й квола (Василь Еллан, II, 1958, 67); У затишку гіллястої, як дуб, соснини сів [Марко] на пень кимсь недавно зрубаного дерева (Степан Чорнобривець, Визвол. земля, 1959, 160); // Деревина сосни. Легіт з Карпат приносив запах соснини (Вітчизна, 4, 1965, 202); // Гілка сосни. Великі шиби уквітчалися.. сосниною, перистим папоротником, шовковою травою (Степан Васильченко, I, 1959, 79).

2. збірн. Будівельний матеріал або дрова з сосни. В землянці.. було тепло й чисто, як у добре доглянутій хаті, пахло присмаглою сосниною (Анатолій Хорунжий, Незакінч. політ, 1960, 73).

3. Сосновий гай, ліс; сосняк. Зараз за селом... лісок, соснина... (Іван Франко, IV, 1950, 185); Поставали [Урущак та Нагорний] в соснині над крутим схилом (Костянтин Гордієнко, Дівчина.., 1954, 262).

4. Соснова колода або палиця. Перечепився [Сидорчук] об соснину, яка лежала біля плоту, і мало не полетів сторч головою (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 158); — Андрійку! Ось палиця.. Микола поплазував до ополонки, штовхаючи поперед себе соснину (Юрій Збанацький, Курил. о-ви, 1963, 235).

Ілюстрації