Скипіти

Скипіти, -плю́, -пиш, гл. 1) Скипѣть, свариться. Опаривсь і скипів у молоці. Рудч. Ск. І. 95. 2) Вспыхнуть, вскипѣть (о человѣкѣ). Невістка так і скипіла і зачервонілась. Г. Барв. 369.

Зміст

1 Сучасні словники
2 Ілюстрації
3 Медіа
4 Іншими мовами
5 Див. також
6 Джерела та література
7 Зовнішні посилання

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках:

1. Доходити до стану кипіння; закипати (у 1 знач.). Вже почала вода скипати (Михайло Стельмах, V, 1963, 53); Жовтогарячі паростки вогню жадібно лизали закурений казанок, де скипала чорба (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 159); — Молоко скипіло, неси (Любов Яновська, I, 1959, 364); [Бабуся:] Скипів чайок. А гості ваші де ж? (Любомир Дмитерко, Драм. тв., 1958, 379); Чайник скипів, подорожні попили чаю з сухарями і рушили (Володимир Гжицький. Чорне озеро, 1961, 124); * У порівняннях. Круг неї гори курились од мричі, наче скипіли гірські потоки і запарували (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 340).

2. чим і без додатка, перен. Дуже пінитися, бушувати (про море, ріку, хвилю і т. ін.); закипати (у 2 знач.). Синя хвиля скипала молоком біля їх ніг, а відтак танула і шипіла на піску (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 390); Внизу темніла прірва, на дні якої скипала дніпрова вода (Сава Голованівський, Тополя.., 1965, 223); Брів [Кирило] серед жита і дивився як скипало молоде жито синім шумовинням колосся, як било хвилями у чорний ліс (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 211).

3. перен. Дуже збуджуватися, дратуватися; закипати (у 4 знач.). — Плювати на цю сільську філософію! — скипає Кульницький (Михайло Стельмах, II, 1962, 322); [Селім:] Він звелів повісити невинного чоловіка, а я сказав слово в оборону, і от він розгнівався, аж скипів (Володимир Самійленко, II, 1958, 201); [Річард (скипів, але погамував себе):] Такої мови не чувано в сій хаті досі (Леся Українка, III, 1952, 63); — Ви не тямите, що ви кажете.. — скипів раптом Василь Маркович (Олександр Довженко, I, 1958, 296); Митька одразу помітив Васю, став проти вікна й показав йому язика. Вася скипів і ледве втримався, щоб не вискочити на вулицю (Григорій Епік, Тв., 1958, 357); // чим. Пройматися, охоплюватися яким-небудь почуттям. Вона вся скипала лихою радістю (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 21); Боярин відкланявся і пішов, а Дмитрій скипів гнівом (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 207); Окуниха так і приросла від несподіванки до лави, потім скипіла багатирською злістю і гонором (Михайло Стельмах, I, 1962, 467).

4. перен. Наростати з великою силою (про почуття); закипати (у 5 знач.). Горленко відчував, як обурення скипав йому в грудях і ось-ось прорветься (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 10); «Ні, це вже занадто!» — і у восковій душі отця Вікентія скипав обурення (Михайло Стельмах, I, 1962, 268). ♦ Душа скипає (скипіла) в кому, в кого, чия; Кров скипає (скипіла) в кому, в кого, чия; Серце скипає (скипіло) в кому, в кого, чиє — хтось перебуває в стані великого душевного напруження, надзвичайного збудження, зумовленому сильним гнівом, обуренням і т. ін. [Єгиптянин:] Ти, слухай-но, не гнівайся на мене, воно, я знаю, не годиться битись, але скипіло серце (Леся Українка, II, 1951, 247); — Я так і обімліла. Відьма, це ж вона — відьма! Скипіло моє серце (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 263); — Той гайдамака ще одно сказав мені, таке, що в мені аж кров скипіла (Іван Франко, VIII, 1952, 40).

5. тільки док., розм. Покипівши, досягти готовності (про страву, напій тощо); зваритися. Поки скипіло варення, вона виїла його таки чимало (Нечуй-Левицький, III, 1956, 216); // Опинившись у чому-небудь киплячому (у воді, смолі і т. ін.), загинути, вмерти. — Йому вже нікому було й пожалітися: батько у винниці в казані скипів, — упав якось у казан (Панас Мирний, I, 1949, 159).

6. тільки док., рідко. Щільно з єднатися, зліпитися; прикипіти. * У порівняннях. Два обличчя, одне ніжне, випещене, друге Настине засмажене, мужицьке, стулилось одно з одним, як скипіли (Степан Васильченко, I, 1959, 290).

(Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 265.)

Скипіти, плю́, пиш, гл.

1. Скипѣть, свариться. Опаривсь і скипів у молоці. Рудч. Ск. І. 95.

2. Вспыхнуть, вскипѣть (о человѣкѣ). Невістка так і скипіла і зачервонілась. Г. Барв. 369.

(Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 134.)