Скарбничий

Матеріал з Київський університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Скарбничий, -чого, м. = Скарбівничий.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

СКАРБНИ́ЧИЙ, чого, чол. Те саме, що скарбник 1—3. По від'їзді Віміни гетьман говорив із своїм скарбничим (Натан Рибак, Переяславська Рада, 1948, 268). Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 253. СКАРБНИ́К, а, чол. 1. Той, хто відає коштами, цінними паперами та ін. у державних установах і громадських організаціях. — Кажу, втік ваш Драган — значить, втік. Недаром перед тим скарбника нашого намислив судити (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 247); При розподілі обов'язків головою було обрано студента третього курсу Степана Радченка, Запорожця скарбником (Федір Бурлака, Напередодні, 1956, 54); Скарбник банку; Скарбник колгоспу; * Образно. Скарбниками слави народу, літописцями назвав українських кобзарів Гоголь (Вечірній Київ, 27.III 1967, 3). 2. іст. Той, хто забезпечував матеріальне і технічне постачання у військових частинах і установах. Вийшовши від Потьомкіна, Головатий попрямував до флігеля, де жив незмінний скарбник штабу Потьомкіна Василь Степанович Попов (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 14). 3. іст. У Давній Русі та у давнину на Україні — той, хто відав скарбницею князя, монастиря і т. ін.; // Начальник приказу, який відав царською скарбницею в Російській державі XV—XVII ст. 4. заст. Чорт, який стереже закопаний скарб. — А скарбу, як хто закопає, береже скарбник: не попустить нікому заняти [зачепити]... (Борис Грінченко, II, 1963, 332). Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 253.

Публічний електронний словник української мови

СКАРБНИ́ЧИЙ, чого, ч. Те саме, що скарбни́к 1 — 3. По від’їзді Віміни гетьман говорив із своїм скарбничим (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 268).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 253.

Скарбничий, чого, м. = Скарбівничий.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 132. СКАРБІВНИ́ЧИЙ, чого, ч., рідко. Те саме, що скарбни́к 1 — 3. Касир доказував, що ті господарі або зовсім не платили, або казав, що вони заплатили, та не все.. Чутка про такі погані касирові вчинки пішла по селі, і громада просила скинути того скарбівничого (Н.-Лев., VI, 1966, 401).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 253.

Скарбівничий, чого, м. Казначей, кассиръ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 132.

Орфографічний словник української мови

скарбничий - прикметник ВІДМІНОК ЧОЛ. РІД ЖІН. РІД СЕР. РІД МНОЖИНА називний скарбничий скарбнича скарбниче скарбничі родовий скарбничого скарбничої скарбничого скарбничих давальний скарбничому скарбничій скарбничому скарбничим знахідний скарбничий, скарбничого скарбничу скарбниче скарбничі, скарбничих орудний скарбничим скарбничою скарбничим скарбничими місцевий скарбничому, скарбничім скарбничій скарбничому, скарбничім скарбничих

Ілюстрації

Скарбничий.jpg