Сватуньо

Сватуньо, -ня, м. Ласк. отъ сват.

Сучасні словники

Орфографічний словник української мови

сват 1 іменник чоловічого роду, істота той, хто сватає; староста на весіллі; родич

сват 2 іменник чоловічого роду деталь ткацького човника

Ілюстрації

Див. також

Святощі, що бережуть нашу ідентичність. Весілля

Весільні обряди та традиції українців. Привітання та тости на весілля

«Гіркая, гіркая, гіркая вода, най ся поцілує пара молода...»

Цікаві факти

Ще якихось двадцять-тридцять років тому старші люди молодих називали князем та княгинею. Молоді, йдучи вулицею, чемно кланялися кожному стрічному, навіть малій дитині. А що казати про весільні ритуальні пісні й обряди! Якщо колись їх непорушно дотримувалися, як високої заповіді предків, то тепер по тих святощах топчуться, їздять “Тойотами”, весільними кортежами. Замість весільних пісень звучать російські шлягери, українці всіх регіонів на князя й княгиню кажуть тільки «женіх» та «нівєста». Одне слово, ми втрачаємо пам’ять предків.

Багатьом нашим сучасникам, невтямки, що дотримуватися весільного ритуалу куди важливіше, ніж отримати штамп у паспорті. Ритуали магічно поєднують молодих на довге й щасливе життя, а про штамп ми всі знаємо: він стає (чи не стає) при нагоді, якщо потрібно ділити майно чи дітей, народжених у тому шлюбі. Але Бог є на світі. Він не дає забути високу мудрість того чи іншого священного ритуалу. Звісно, Творець захищає свої святощі допомогою людей. Є в Україні чоловік, який з надзвичайною відповідальністю ставиться до весілля, як до могутнього народного спектаклю. Це Олександр Фисун, знавець давнього українського звичаю. Він відстаростував на понад двадцяти народних весіллях, які відбувалися в різних областях України.

Трохи історії. Як свідчать етнографи, керувати тим дійством з давніх давен довіряли поважному дядькові з боку молодого, який був одружений і мав досвід старостування. Весільний староста відповідав на весіллі за найважливіші етико-моральні норми. Весільні звичаї, що обіймають багато величних ритуалів, пов’язані із сонячними циклами року.

- Наш народ впродовж своєї багатовікової історії, - розповідає Олександр Фисун, - коли звідусіль накочувалися орди завойовників, окупантів прагнув вберегти свою окремішність, як найбільший духовний скарб. Це вже у двадцятому столітті, коли прийшла радянська влада, стало модою не у народному вбрані і вінку йти до шлюбу, а у фаті, яка, до речі, дуже нагадує головний убір, який надягали дівчині-покритці. Як бачимо, настав занепад смаків і понять, вони фактично були знищені комуністичною ідеологією.