Розгін

Розгін, -го́ну, м. 1) Разогнаніе, разгонъ. Вони повтікали в Чорноморію, як розгін був. Канев. у. Ідіть, діти, додому, не буде вам розгону. Чуб. 2) Разбѣгъ, размахъ. Зо всього розгону загнав колісникові кулака в бік. Мир. Пов. II. 60. Зо всього розгону рів перескочив. Дождавсь і зо всього розгона вліпив такого макогона, що пан Талес шкереберть став. Котл. Ен. Ла веретені осаджене грубе деревяне колесо, що служить до розгону. Шух. 1. 258. 3) Распоръ, распорка для удерживанія двухъ предметовъ врозь. Шух. І. 150. 4) Орати у розгін. Пахать отъ средины къ краямъ. Канев. у. 5) Дзвонити у розгона. Звонить, раскачивая весь колоколъ.

РОЗГІ́Н, гону, чол.

• 1. Дія за значенням розігнати, розганяти 1. Після розгону Січі Яновський безвиїзно осів у своєму зимовнику, змінивши шаблю на рало (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 35).
• 2. Рух з постійно збільшуваною швидкістю. Апарат цей здіймається стрімко вгору, йому не потрібно місця для розгону (Олесь Донченко, I, 1956, 73); Верталися в вінках, в піснях, в ігрі, в розгоні, Павло поперед всіх стрибав (Микола Бажан, Політ крізь бурю, 1964, 15);

// Швидкість, набута ким-, чим-небудь внаслідок такого руху. Чув [Владко], що сила, яка гнала його переможно наперед, нагло втишується, що розгін слабне (Іван Франко, VI, 1951, 317); // Відстань, потрібна для набуття відповідної швидкості. Відвівши далеко назад косу, щоб, значить, був розгін, махнув [Павло] нею по траві (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 249); * Образно. Душа бажає розгону, й дедалі зростає рух (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 132). ♦ Брати (взяти і т. ін.) розгін; Набирати розгону — починати щораз швидше рухатися; розганятися. Поїзд, беручи розгін, мчить та й мчить весняними степами (Василь Козаченко, Листи.., 1967, 314); Нечипір натягнув віжки, застояні коні весело взяли розгін з місця (Натан Рибак, Помилка.., 1956, 165); З розгону: а) на повній швидкості. Семен з розгону шубовснув у воду (Борис Грінченко, Без хліба, 1957, 46); Човен з розгону ткнувся в золотаву обмілину (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 56); б) щосили. Він з розгону вдарив Аніфата, і той, спотикаючись, заорав носом у пісок (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 84).

• 3. Відстань від одного пункту до іншого. Всього розгону туди й назад буде мало не з верству (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 95).
• 4. спец. Розпліскування шматка металу в поперечному напрямку.
• 5. спец. Послідовна повторна перегонка рідини, сумішей. Розгін масел, дьогтю і т. ін.

♦ У (в) розгін — від середини до країв. Савка й Бортняк орють в розгін (Володимир Бабляк, Літопис, 1961, 7); У (в) розгоні (розгонах) хто, що — хто-, що-небудь посланий, відряджений кудись. Жаль, що ви не застали «Волги», розмальованої акуратними шашечками: таксі — в розгоні! (Микола Зарудний, На білому світі, 1967, 13); Батько зараз забіг на хвилинку додому і справді єсть, а не гасає в своїх вічних розгонах (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 82). Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 648.

Ілюстрації