Поділ

По́діл, -лу, м. 1) Раздѣлъ; дѣлежъ. Нехай би їм без поділу усе, що ми з тобою придбали на віку. О. 1861. VIII. 18. Поділ у них іде, дак ще сварки за землю. 2) Разверстка, размежеваніе. 3) Въ ариѳм.: дѣленіе. К. Гр. 100. Кон. Ар. 2.

Поділ, -до́лу, м. 1) Низменное мѣсто, низменность. Вас. 206. Ой ходила, подруженьки, з гір на поділ. Мет. 130. Заграли коники на подолі. КС. 1883. II. 388. 2) Подолъ женской рубахи. Чуб. VII. 427. Не цвіла калинонька ік Петру, да зацвіла калинонька ік Різдву а в мого свекорка у коморі, а в мене молодої у подолі. Нп. Чаще во мн. ч. подо́ли. В подолах мережки. Грин. III. 136. Тим же вона мабуть горда, що в подолях лиштва. Чуб. V. 170. Ум. Поді́лок, поді́лочок. О. 1861. XI. 10. А на тії Бондарівні в поділках мережка. Грин. III. 614. Ой чи є де дівка пишна, що в поділках лиштва. Чуб. V. 165.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках Поділ — історична місцевість Києва, низинна частина історичного центра міста, стародавній район ремісників і річковиків. Простягається вздовж правого берега Дніпра і Київської гавані, попід горами Старокиївською, Замковою, Щекавицею і Юрковицею між Пішохідним мостом через Дніпро і Заводською вулицею.

Головні вулиці на Подолі — Сагайдачного, Костянтинівська, Хорива, Верхній і Нижній Вал, Набережно-Хрещатицька, Набережно-Лугова, площі — Контрактова, Житньоторзька і Поштова. Історія Назва місцевості походить від старослов'янського «подол» — низина, низинна місцевість. Разом із Верхнім містом (Старим Києвом) і Печерськом Поділ складає найдавнішу частину міста. Перші поселення — з часів кам'яної доби (25 — 15 тисяч років тому, в тому числі Кирилівська стоянка, розкопана на сучасній Кирилівській вулиці № 59 — 61). На території Подолу були давні історичні місцевості Біскупщина, Боричів, Гончарі, Дегтярі, Кожум'яки, Плоське. Через Поділ протікала річка Почайна.

Кандидат історичних наук Наталія Білоус пише: «У 1571 році населення Києва становило 6500 чоловік, згідно зі складеним тоді податковим реєстром. Міське життя було зосереджено на Подолі, тут стояла дерев'яна ратуша, у якій засідав магістрат — орган міського самоврядування, як належало за Магдебурзьким правом. Кияни жили в дерев'яних будинках, мали коло них садки й городи, кам'яниць, як у західноєвропейських місцях, ще не зводили»[1]. Район неодноразово зазнавав затоплень, руйнацій і пожеж. Велика пожежа сталась 9 липня 1811 року. Вогонь знищив більшість з 2068 подільських будинків, тобто понад половину забудови Києва: на той час у місті нараховувалось 3672 житлових споруди.[2]

Планів перебудови Подолу було два. Перший, зроблений Андрієм Меленським і датований 17 вересня 1811 року. У ньому передбачалося максимально зберегти містобудівну базу, систему вулиць, розподіл на квартали, що складався на Подолі сторіччями; природні умови і рельєф було пов'язано з історико-архітектурним середовищем. Планувалося зберегти вцілілі кам'яні будівлі: мережа вулиць прокладалася так, щоб ці споруди потрапляли на «червону лінію». Проте план відбудови Андрія Меленського не був затверджений у Петербурзі. Післяпожежне перепланування Подолу доручили петербурзькому архітектору Вільяму Гесте, на той час адміністратору Будівничого комітету при Міністерстві внутрішніх справ Російської імперії. Він, подякувавши Меленському за надані матеріали і розробки, апріорно наклав на існуючу планову підоснову сітку прямокутних кварталів. Не було враховано рельєф, існуючу систему комунікацій, водостоків, давню базово-планувальну структуру забудови, київські архітектурні традиції. 3 березня 1812 року цей план було затверджено[3]. До речі, оригінал плану Вільяма Гесте досі не знайдено, збереглися окремі його фрагменти[2].

Отже, Меленському як головному архітектору довелося втілювати в життя не свої, а чужі задуми. Поділ майже повністю переплановано, укрупнено квартали, замість звивистих, вузьких завулків прокладено прямі вулиці — лінії (давню конфігурацію зберегли тільки декілька вулиць — Боричів Тік, Покровська, Притисько-Микільська). Ця конфігурація вулиць Подолу збереглася до сьогодні.

Поділ дав назви Подільським району, узвозу, провулку. У 20-ті —30-ті роки XX століття Поділ отримав назву Петрівка (Петрівський район) — від прізвища голови ВУЦВК Григорія Петровського.

На Подолі збереглися пам'ятки архітектури XII, XVI—XIX ст.

До Подолу з Верхнього міста ведуть декілька узвозів. Найпопулярніший — Андріївський. Центр Подолу — велика Контрактова площа, де кожний будинок — пам'ятник. Старий корпус Києво-Могилянської академії — центру православного просвітництва слов'янських народів (заснована у 1632 р.). На Подолі також знаходяться будинок Петра І, де за переказами він зупинявся; пам'ятник українському філософу Г. С. Сковороді (1976, І. П. Кавалерідзе). На Покровській вулиці — Покровська церква (1766) у стилі українського бароко архітектора І. Г. Григоровича-Барського, будинок золотих справ майстра Стрельбицького, дзвіниця церкви Миколи Доброго. На Контрактовій площі з 1798 р. щорічно проводилися Всеросійські ярмарки, для чого в центрі площі було збудовано Гостинний двір із 50 магазинами. Нині його відреставровано. Також відновлено церкву Богородиці Пирогощі (1136).

Жіночий Покровський монастир, Флорівський монастир, відомий з 15 ст., відновлений після пожежі архітектором А. І. Меленським у 1822—1824 рр.; Іллінська церква (1692), церква Миколи Притиска (1631), Набережно-Микольська церква (1772, І. Г. Григорович-Барський). Вулиця, що має дві назви — з одного боку Верхній вал, з другого — Нижній; Житній ринок, Річковий вокзал, Фунікулер. Все це — Поділ.