Пискля

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Словник Грінченка

Пискля́, -ля́ти, с. 1) Птенецъ. Пугачеве пискля у лузі голосить. Федьк. 2) Маленькій ребенокъ. Ото таке пискля і виносити його на двір: йому мабуть і Місяця нема підколи найшлося. Уман. у. 3) мнПисклята. Родъ болѣзни: трещины на ногахъ. Лебед. у. Ум. Писклятко.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ПИСКЛЯ́, яти, сер., розм. Той, хто багато пищить, часто видав пискливі звуки (звичайно про пташеня, малу дитину і т. ін.). Медвідь відійшов з Вовком у корчі, а Королик і його жінка влетіли до свого дупла, щоби нагодувати своїх писклят (Іван Франко, IV, 1950, 67); — Тілько років через п'ять, чи що, так йому обридло вже в господі і в полі, як приборканому степовому птаху. Сумує та й сумує козак; бо чи статечна пак річ — ісповнити козацьку душу жінкою-квочкою та дітьми-писклятами? (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 96); // перен., зневажл. Дуже молода людина. — Бач, пискля, вилізло сяк-так у людці, та вже тепер батько й мужик і матір прибив? На батька прийшов до мене жалітись! (Панас Мирний, I, 1954, 162).

СЛОВОФОРМИ. ОРФОГРАФІЧНИЙ СЛОВНИК.

пискля - іменник, середній рід, істота, IV відміна (одн. пискля множ. писклята)

Ілюстрації

Puskl9 ptuza.jpg Puskl9 dutia.jpg