Пек
Пек, меж., выражающее отстраненіе, отказъ, неудовольствіе. Цур тобі, пек тобі, дяче, чого в тебе серце гаряче. Чуб. V. 1165. І васильки мої, і Василь при мені... Пек його матері, сподобався мені. Нп.
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ПЕК 1, виг., заст., кому, чому, на кого — що. Уживається при вираженні досади, незадоволення тощо або як закляття при бажанні відвернути що-небудь, позбутися когось, чогось. [Орися:] А пек на погані очі! Що ж ви зо мною за діло можете мати? (Іван Франко, IX, 1952, 34); А пек тобі, забув, дурню, Що смерть за плечима (Тарас Шевченко, II, 1953, 51); — Ей, лишися, мій бадічку, сего [сього] року дома, та не сити себе, мій любчику! — говорила Оквана до свого чоловіка Івана Саїна. — Та пек тобі, — сказав Саїн, — з твоїм «лишися» (Марко Черемшина, Тв., 1960, 343).
Хай йому пек див. хай; Цур тобі (йому, їм і т. ін.), пек тобі (йому, їм і т. ін.) див. цур.
Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 110.Коментарі (0) ПЕК 2, у, чол., спец. Густа, в'язка або тверда речовина чорного кольору, яка залишається після перегонки деревного, торф'яного або кам'яновугільного дьогтю та дистиляції жирних кислот різних виробництв. Дрібняк вугілля брикетується двома способами: із в'яжучою масою (кам'яновугільний пек) і без неї (Шляхи розв.. пал. пром., 1958, 45); Нафтові залишки після відгону — нафтовий пек, нафтові смоли і асфальт (гудрон) йдуть на асфальтування мостових і шляхів сполучення, автошляхів та ін. (Сябряй, Нафта і її властивості.., 1951, 16). Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 110.
"Словопедія"
ПЕК пек; ч. (гол., смола) залишок від перегонки деревного, торф'яного або кам'яновугільного дьогтю. Застосовують для виготовлення покрівельного толю, лаку.
УКРЛІТ.ORG_Cловник
Пек меж., выражающее отстраненіе, отказъ, неудовольствіе. Цур тобі, пек тобі, дяче, чого в тебе серце гаряче. Чуб. V. 1165. І васильки мої, і Василь при мені… Пек його матері, сподобався мені. Н. п. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 105.
Пек — за дохристиянськими віруваннями — можливо, божество війни, бійок, кривавих сутичок, кровопролиття та всілякої біди; за повір’ям, кровожерливий, страхітливий, підступний, але надто боявся Цу́ра (див. — можливо, звідси давнє «Цур (чур) тобі, пек!», хоч це може адресуватися й недругові, лихій силі як прокляття, пор. «Пек тобі, враже, хто тобі каже!»); за версією І. Огієнка, навпаки, це домовий бог, як і Цур (Чур); оберігав родину, а в разі небезпеки на ворога посилали своїх цура й пека закляттям «цур тобі, пек!» (звідси, можливо, спе́катися, тобто «позбутися неприємного за допомогою Пека», або, за першою версією, «позбутися самого Пека»; можливо, в цей ряд ідуть і слова безпе́ка, небезпе́чний, тобто «без Пека», хоч це можна пояснити й згідно з першою версією — «без сутички, кровопролиття, без біди»). Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 436.
