Обіцяти
Обіця́ти, -ця́ю, -єш, гл. Обѣщать. Лучче не обіцяти, як слова не держати. Ном. № 10677. Ой ніхто ж не винен, іно рідная мати, ой бо вона обіцяла за мене дати. Чуб. V. 231.
Зміст
Сучасні словники
1. Давати обіцянку кому-небудь; зобов'язуватися зробити щось, діяти певним чином. Турок обіцяв, що за 2 тижні поставлять мене на ноги (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 443); Знаючи синові великі здібності до навчання, охоче підтримувала [мати-вдова] їх, обіцяючи вирядити Захара в сусідне село до десятирічки (Іван Ле, Право.., 1957, 15); // Запевняти кого-небудь, що він одержить, матиме щось. Зараз обіцяли сап'янці на мірці, І жупан червоний, і проса три кірці (Іван Франко, XIII, 1954, 203); — Батько дасть мені зразу півтори десятини, а десятину обіцяє докупити (Михайло Стельмах, I, 1962, 548). ♦ Золоті гори обіцяти див. гора.
2. Подавати надії на що-небудь; провіщати що-небудь; Днина обіцяла бути файною (Гнат Хоткевич, II, 1966, 40); На деякий час запала мовчанка, яка обіцяла ще більшу сварку (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 30).
