Нурт

Ну́рт, -та, м Водоворотъ, омутъ. Всіх німців нуртам Дніпровим оддано.

НУ́РТА, и, жін. Те саме, що вир

1. Був там гроз кривавий подих, дощ топив людей, звірят, — та із нурт із темноводих вирнув новий Арарат (Михайло Драй-Хмара, Вибр., 1969, 15);

• У порівняннях. Повзем за клунею, затримуючи дух, у сніг пірнаючи, мов у глибоку нурту (Максим Рильський, Поеми, 1957, 224).

НУРТ, у, чол.

1. Те саме, що вир. Я не за себе тоді жахавсь, а боявся за тебе, Що без керма й без керманича серед нуртів опинившись, Твій корабель не спроможеться більшої витримать бурі... (Микола Зеров, Вибр., 1966, 248); Вночі.. побігла жінка топитися до Бугу. З води її витягнув за коси Кирило Тванишин, який саме поставив біля нурту перемет (Михайло Стельмах, II, 1962, 362); — Вже доведи до ладу свої справи в Ковалівці, а не кидайся з головою в новий глибокий нурт (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 257).

2. у знач. присл. нуртами. Крутячись, вируючи. Затрясся луг, хитнулися діброви, Пішла нуртами стріль-вода ріки (Микола Бажан, Роки, 1957, 230).

3. перен. Велика кількість людей; натовп. Над плином алей узбережних, В нурті біля Красних воріт Уступи домів біловежних Підносились плавно в зеніт (Микола Бажан, Роки, 1957, 261).

(Категорія: Словник Грінченка і сучасність\інститут людини)

Ілюстрації