Небіж

Матеріал з Київський університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Словник Б.Д Грінченка

Небіж, -божа, м. 1) Племянникъ. 2) Бѣднякъ, горемыка. Роби, небоже, то й Бог поможе. Ном. № 69. 3) Часто такъ называетъ старшій лѣтами или положеніемъ младшаго: старикъ — парня, хозяинъ — работника. У Шевченка («Не журюсь я, а не спиться») такъ называетъ женщина влюбленнаго въ нее. Усе світять ті блискучі твої чорні очі, мов говорять тихесенько: «Хоч, небоже, раю?». Шевч.

Академічний тлумачний словник

НЕ́БІЖ, небожа, чол. 1. Син брата або сестри (про рідних, двоюрідних, троюрідних); племінник. З лісу на прогалину виходять дядько Лев і небіж його Лукаш (Леся Українка, III, 1952, 193); Як і першого разу, Сава Петрович зустрів небожа привітно(Андрій Головко, II, 1957, 272). 2. пестл. Звертання до чоловіка, молодшого віком. Хто не вміє заробить, То той не вмітиме й пожить. А ти як думаєш, небоже? (Тарас Шевченко, II, 1963, 331); Ой казав же мені батько: — Женися, небоже (Коломийки,. 1969, 250). 3. заст. Бідолаха. — Проспівав ти літо боже, — Вдача вже твоя така, — А тепер танцюй, небоже, На морозі гопака!(Леонід Глібов, Вибр., 1951, 82).

Орфоепічний словник української мови

небіж [не/б'іж] -божа, ор. -божеим, м. (на) -божеив'і/-божу, мн. неибоуж'і/, неибоуж'і/ў і [неиб'і/ж] -бо/жа, ор. -бо/жеим,м. (на) -бо/жеив'і/ -бо/ж'і, мн. -боуж'і/, -боуж'і/ў

Орфографічний словник української мови

Не́біж- іменник чоловічого роду, населений пункт в Україні

Джерела та література

http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/31953-nebizh.html http://sum.in.ua/s/nebizh http://slovopedia.org.ua/35/53405/125285.html