Насторо́чувати, -чую, -єш, сов. в. насторо́чити, -чу, -чиш, гл. 1) Наставлять, наставить, поднимать, поднять. Насторочила свиня щетину мов їжак. 2) — вуха. Навострять уши. Еней наги насторочив уха. Котл. Ен. III. 73.
