Наддніпрянщина

Наддніпрянщина, -ни, ж. Приднѣпровье.

Сучасні словники

Наддніпрянська Україна, також Наддніпрянщина, Подніпров'я — історично-географічна частина України, яка початково включала в себе центральні і північні області України з центром в Києві, себто лишень Середню Наддніпрянщину. Давній український географічний та історичний край. Визначається долиною ріки Дніпро. Займає землі по ліву і праву сторони Дніпра, що лежать в безпосередній долині Дніпра і долинах (басейни стоку) малих і середніх річок-притоків Дніпра, а також наближені землі великих приток (Прип'ять, Десна). Розділяється на Верхню, Середню та Нижню Наддніпрянщину.

УКРЛІТ.ORG_Cловник

Наддніпря́нщина, ни, ж. Приднѣпровье. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 481.

«Словники України on-line»

Наддніпря́нщина – іменник жіночого роду

Іноземні словники

українська-англійська Словник

Наддніпрянщина - Naddniprianschyna

Ілюстрації

Медіа

[1]

[2]

Аудіа

МУЗИКА НАДДНІПРЯНЩИНИ

Цікаві факти

Середня Наддніпрянщина

Середня Наддніпрянщина обіймає Черкащину, лісостепові райони Київщини, південно-східну частину Житомирщини, північ Кіровоградщини та захід Полтавщини.

У народному будівництві Наддніпрянщини віддавна розвиваються тисячолітні традиції сошних (стовпових) та зрубних конструкцій, яким сприяло багатство місцевих будівельних матеріалів: дерево мішаних і хвойних лісів, масиви лози й очерету по заплавах річок і водоймищ, багаті поклади глини та солома.Архітектурно-етнографічний комплекс Музею "Середня Наддніпрянщина" розміщений в типовому наддніпрянському ландшафті з пагорбами й долиною. Тут зібрано пам'ятки традиційної культури початку XVII-XX ст. Невеликий байрак розділяє експозицію на Правобережну і Лівобережну. Експозиція „Середня Наддніпрянщина” розміщена на 10 га у типовому наддніпрянському ландшафті з пагорбами й долиною. Невеликий байрак розділяє її на Лівобережну і Правобережну частини. Орієнтація житла в просторі загальноукраїнська: вікнами на південь. Планування двокамерне (хата, сіни) і трикамерне (хата, сіни, комора або хата зі світлицею чи на дві половини через сіни), іноді відгороджували в коморі хатину, або в сінях комірчину. По низу стін, з чола і причілка, облаштовували призьбу. Cтіни мастили рудою глиною, а з чола і причілка білили. За давньою традицією довкола вікон, одвірків і над призьбою підводили червоною глиною, подекуди над підводкою малювали червоні зубці. Чотирисхилі дахи на кроквах з розвиненими на причілках піддашками („дармовис”) крили сніпками-парками з житньої соломи. На Правобережжі дахи вивершували високим накладним гребенем „дідухом”, а на рогах вшивали китицями. На Лівобережжі дахи покривали соломою або очеретом з невисоким гребенем, без китиць. Господарські будівлі: хліви, повітки, клуні будували сошні, стіни робили дощані в закид, заплітали лісою або робили солом’яну загату між двома заплетеними стінами, чи закладали між сохами дилі, дошки, вальки. Комори надвірні ставили зрубні і стовпові (у закидку дилями), у них зберігали харчові продукти, знаряддя праці, родинне майно. У коморах, і хатніх, і надвірних, настеляли дерев’яні підлоги. Із виробничих будівель відомі вітряки й водяні млини з валюшами для звалювання домотканого сукна, олійниці,кузні, парні для виготовлення колісних ободів до возів. У центрі села височіли бані сільських церков. За описами Л. Похилевича, на початку та в середині XVIII ст.на Наддніпрянщині будували церкви з кругляків і соснових, дубових, рідше вільхових та осикових брусів. Більше читайте тут: [3]