Морок

Мо́рок, -ку, м. 1) Мракъ. Обгорнув (Оврама) морок великий. К. Густий морок скрізь по хатах, густіший в будинках, що нема душі живої в сестрах українках. К. Досв. 40. Нехай його густий обійме морок. К. Іов. 2) Чортъ, нечистая сила. См. Морока 2. Чуб. І. 196.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках МО́РОК, у, ч.

1. Відсутність світла; темрява, темнота. Під вершинами діброви Морок падати почав (Щог., Поезії, 1958, 246); Повертаюсь до себе через морок довгих кімнат і хитаюсь, як п’яний (Коцюб., II, 1955, 261); У напівпідвальне приміщення вповзли сутінки, поступово переходячи в морок (Дмит., Розлука, 1957, 267); // Сутінок, присмерк. Передвечірній морок раптом розвіявся — промінь зниклого за містом сонця поклав ясну смугу на дахівку сусіднього будинку (Досв., Вибр., 1959, 243).

2. перен. Про що-небудь безвідрадне, безнадійне, сумне. Гуманістичні ідеї книги "Вепхіс ткаосані" [Руставелі] — самоцвітними літерами серед мороку середньовіччя заблискотіли! (Тич., III, 1957, 61); Завжди, коли приїжджала, вона вносила в хату Чорноусів пожвавлення, гомінку веселість. А тепер навіть вона не могла розвіяти мороку, що панував у батьківській хаті (Минко, Ясні зорі, 1951, 233).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 805. Мо́рок, ку, м.

1) Мракъ. Обгорнув (Оврама) морок великий. К. Густий морок скрізь по хатах, густіший в будинках, що нема душі живої в сестрах українках. К. Досв. 40. Нехай його густий обійме морок. К. Іов.

2) Чортъ, нечистая сила. См. Морока 2. Чуб. І. 196.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 446. Мо́рок = Моро́ка — у дохристи­янських віруваннях — божество темряви (від старосл. мракь — «темрява, темнота») на противагу Сонцю; божество підземного цар­ства, пор. у Т. Шевченка: «Сестра Морока із пекла вийшла прово­джать у пекло римлян»; шкодить, як і Мара, Мана, людям, заводить їх у нетрі, запаморочує голову (пop.: па́морочити, па́морочитися, моро­́чити, моро́читися); наприклад у Лесі Українки: «А тепер я блукаю, наче Морок у гаю», у народі уяв­лявся чортом, що робить людям багато зла, бо заморочує розум, і людина ходить тоді, як божевільна.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 377.

Ілюстрації

Медіа

https://www.youtube.com/watch?v=dMz13jk2EWs

Див. також

Ми шануємо Великого і Багатопроявного Рода у всіх його лицях – і світлих, і темних. Про Світлих Богів сказано в багатьох писаннях, але Темні Боги на те і темні, що про них темнять. Вони в тіні, про них мало знають. Хтось говорить, що Темні Боги – це сукупність всього зла на землі, хтось – що це всього лише смерть, хтось – що це руйнівники, створені для того, щоб знищити наш світ. У деяких громадах навіть існують думки про те, що Темні Боги – це істоти з інших світів, які відвойовують територію для створення свого світу.

Що ж говорить нам Слов'янська Рідна Віра про зло, що означає слово «зло»? Первинно було слово «худо» (воно зараз асоціюється з поняттям «слабкий, немічний, кволий»), а також було слово «зєло» – занадто, над міру. Тобто, якщо копати в корінь «зла» – то це надмірність. А антонім його – настільки ж негативне поняття – слово «худо» (дуже мало, недостатньо).

Кожен Бог є проявом Рода. Тобто, справедливість несе Перун, рух Стрибог, страхи Морок. Як може бути в Богові чогось занадто, якщо він вже куди більш насичений і багатовимірний, чим саме поняття «занадто»? Звичайно, поняття зло і Бог між собою несумісні. Це ми, люди, як душі на своєму рівні розвитку, тільки ростемо до тих божественних абсолютам, і наші Предки нам заповідали рости і розвиватися в ладі, різносторонньо. Щоб і не зєло, і не худо.

Слов’яни – люди сонячні, тому культи світлих Богів поширеніші і зрозуміліші для більшости слов'ян. Але це зовсім не означає, що немає людей, що відають темні-таємні сторони Рода. Кожна людина несе в собі силу і знання певного Бога, є його архетипом. Марена і Морок – чоловічий і жіночий прояви темної сторони Буття. Це підсвідомість нашого Всесвіту.

Марена – покровителька Того Світу, господиня смерти. Найчастіше вона являється у вигляді блідолицої чорноокої діви в білому одязі, з темним розплетеним волоссям і серпами в руках, або у вигляді потворної старежної жінки в чорному одіянні з косою. Обидва ці личини – це Марена. Це загальні два її образи. Насправді проявів Темної Матері дуже багато. Вона виявляється і зеленоокою дівою, що дарує спокусу, за якою смерть йде, і у вигляді примарних Морочек, і Смертю, і Хворобою, і Мстою .

Марену ми шануємо, як Мудру Вчительку, яка зберігає досвід життів прожитих та Віду смерти, захисту і спокою. Вона випробовує нашу силу і витримку, дарує безцінне знання про минуле.

Ми шануємо чоловіка Марени – Морока, який є нам у вигляді тьми непроглядної, мороку. Це і наші марення найстрашніші, і наші забобони морочливі, що від праведних справ відволікають. Шануємо Темного Мужа, як мудрого вчителя і порадника, що зберігає в собі те, що ми до пори від себе заховали в чертогах темних. Все, що нам не в силу на собі тягнути, ми віддали в заступництво Мороку, а потім, стаючи сильнішим, по частинах Віду темну назад собі повертаємо.