Мигунець

Мигуне́ць, -нця, м. Падающая звѣзда.

Словник української мови в 11 тт.

МИГУНЕ́ЦЬ, нця́, ч., розм. Те саме, що кагане́ць 1. Шкарубкими пальцями вийняв [тато] з кишені вдвоє складену листівку, приступився ближче до мигунця (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 787).

КАГАНЕ́ЦЬ, нця́, ч.

1. Невеличкий світильник, що складається з гнота та посуду, у який наливається олія, лій чи гас. В хаті каганець ледве-ледве світив (Вовчок, І, 1955, 267); Тихо, наче гніт у каганці, зотлівало його старе життя (Мирний, IV, 1955, 30); На припічку тріскотів лойовий каганець (Сміл., Крила, 1954, 51).

Жайворонок В.В. Знаки української етнокультури. Словник-довідник

Кагане́ць (зменшене — кага́нчик) —

1) невеликий світильник, що скла­дається з ґнота та посуду, у яку на­ливають олію, лій чи гас; за по­вір’ям, загаслий каганець несе смерть. Живе, як каганець без лою (приказка); у сполученні: каганці́ в оча́х — іскри від отриманого удару;

2) стара жартівлива назва великої чарки. Будем пити з каганця та й чарочки до денця (М. Номис).

Ілюстрації

Див. також

• [1]
• [2]

Джерела та література

1. Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 184—185.