Мара

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Мара, -ри, ж. 1) Призракъ, привидѣніе. Вони ж, бачивши його, що ходить по морю, думали, що се мара. Єв. Мр. VI. 49. Василина з’явилась і счезла, як мара. Левиц. Що ж се таке? Се не мара, моя се мати і сестра. Шевч. 340. 2) Злой духъ, разновидность чорта, обморочивающій людей, затемняющій имъ разсудокъ, чтобы завести ихъ въ опасное мѣсто. Чуб. І. 196. Туди мене мара несе, де грають музики. Гол. IV. 460. Убрався в сажу, як мара. A мара його знає, де він ся подів! A чортъ его знаетъ, куда онъ дѣвался! Каменец. у. 3) Сонъ, сновидѣніе, греза. Сон мара, Бог віра. Ном. № 11345. Чаще во мн. ч.: мари. Ой місяцюмісяченьку! не світи нікому, тільки мойму миленькому, як іде додому. Світи йому вдень і вночі і розганяй мари. ЗОЮР. II. 240. У Левицкаго употребл. въ значеніи: мечты. Не зросла вона в роскоші. Мари об таких хатах раскішних здались їй пустими.

Сучасні словники

Словник української мови у 20 томах:


МАРА́, и́, ж.

1. Істота або предмет, що уявляється комусь; привид, примара.

[Богомолка:] Я не тінь. Перехрестись, коли не забула хреститись: я не щезну. Я не мара (І. Нечуй-Левицький); Пропадь, маро, розвійся, щезни! Для вас верхи й ліси безмежні, а дім мій мирний залишіть! (Б.-І. Антонич); Отже, все лише вигадка: й отой гість у шкіряній шапці, й наші бесіди в кімнаті нічного притихлого будинку. Все вигадка, все мара... (І. Білик);

  • Образно. Мара безземелля.., що була зникла на якийсь час, знов з'явилась і стала перед ним у грізній постаті (М. Коцюбинський);
  • У порівн. А мати, їх сердешна мати, Немов з хреста сьогодні знята, .. Сидить бліда, немов мара (М. Старицький);

// Образ, що виникає уві сні; сновидіння.

Весь сон одігнали [соловейки], усю дрему й мару (Марко Вовчок); Очевидячки [привиди] дня зливалися з сонними марами ночі – і лякали його (Панас Мирний); Що ж це? Країна снів, нікчемна мара має таку владу над людиною? (О. Бердник).

2. розм. Міфічна істота, найчастіше в образі злої потворної чаклунки; уособлення нечистої сили. Пішов я, ледве дибаю, а тут ще анахтемська мара водить почала (О. Стороженко); Вона плакала та примовляла крізь сльози: де та смерть її заподілася, що не прийде до неї при лихій годині! .. Ні, заховала її від смерті якась мара (М. Коцюбинський); – Дивно, дивно! Мені видалося: звідти зирнула мара в жовтих шибках (В. Барка); – Йди ти до мене, чортова маро! .. А той самий голос відказав: – Прийду, як настане пора! (Ю. Винничук);

// збірн. Нечиста сила.

[Кость:] А дивіться, справді якось немов сумно стало... Оце саме, мабуть, всяка мара заворушилась (С. Васильченко); По болоту бродила прозоро-сива, зіткана з туману, Мара і малих бісенят у поділ сорочки збирала (В. Дрозд).

3. тільки мн., рідко. Мрії. – Дев'ята година, а я сиджу та й марами бавлюся, мов закоханий! – скрикнув він (І. Франко); Він .. заплющив очі, усміхаючись на ходу. О мрії-мари!.. (О. Довженко).

(1) Мара́ його́ (її́, їх і т. ін.) зна́є – те саме, що Бог (Госпо́дь, чорт, дия́вол, біс, ді́дько, кат, хто, чума́, сатана́, враг і т. ін.) його́ (тебе́, їх і т. ін.) зна́є (зна), що (куди́, як, які́ і т. ін.) (див. бог). А мара його знає, де він ся подів (Сл. Б. Грінченка); Сам він якийсь неприємний; мара його знає чому (М. Трублаїні); Напуска́ти (насила́ти і . ін.) / напусти́ти (насла́ти і т. ін.) мару́ див. напуска́ти;

(2) Що за мара́! – те саме, що Що за чорт? (див. чорт). – Що за мара! – подумав Йон, перебираючи ногами та скоса поглядаючи на дівчину, – я її перше не бачив, здається... (М. Коцюбинський); Він різко повернувся. Нікого в кімнаті, крім нього самого, не було. Що за мара? (В. Лис);

(3) Як (мов, ні́би і т. ін.) [та] мара́: а) уживається для вираження неприязні до когось. Дмитренко, як мара та, сидів над його [Чіпчиною] душею, чигав, як шуліка, коли Чіпка пристане на його раду (Панас Мирний); б) хто-небудь дуже брудний, неохайний і т. ін. А він і правда, як мара. Забородатів, обірваний, брудний, худющий і сумний (Микита Чернявський); – А я молода була, то така модниця, страх. Усе на каблучках і накрашена. То тепер як мара ходжу. Все в майці, джинсах (Н. Сняданко);

(4) Яко́ї мари́, фам. – уживається для вираження незадоволення чиїмись діями, намірами і т. ін.; чому, навіщо, з якої причини. [Микола (до Штефана):] Де Варвара? [Штефан:] Як і щоранку, не знати якої мари в ліс на коні повіялася! (Я. Галан); – До коваля? Серед ночі? Якої мари? – здивувався Юрко (П. Козланюк).

МА́РА, и, ж.

Великий гризун родини свинкових, що має задні лапи коротші за передні й мешкає в Південній Америці.

Патагонська мара може пробігти велику відстань. Максимальна швидкість руху гризуна цього виду складає близько 45 км/год. (з наук.-попул. літ.); Довжина тіла мари становить 50–75 см, вага від 9 до 18 кілограмів. І в плечах вона немаленька – до 45 см. Отакий цікавий гризун (з газ.).


Словник української мови:


МАРА, и, ж. 1. Істота або предмет, що уявляється комусь; привид, примара. [Богомолка:] Я не тінь. Перехрестись, коли не забула хреститись: я не щезну. Я не мара (Н.-Лев., II, 1956, 453); Радянського воїна обмацували руками, щоб пересвідчитися, чи це не видіння, не мара, не сон! (Чорн., Визвол. земля, 1950, 106); * Образно. Мара безземелля.., що була зникла на якийсь час, знов з'явилась і стала перед ним у грізній постаті (Коцюб., І, 1955, 117); * У порівн. А мати, їх сердешна мати, Немов з хреста сьогодні знята, .. Сидить бліда, немов мара (Стар., Поет. тв., 1958, 67); Так-то мертвою марою Місяць круг Землі іде І віщує нам собою Той кінець, що Землю жде (Сам., І, 1958, 80); // Образ, що виникає уві сні; сновидіння. Весь сон одігнали [соловейки], усю дрему й мару (Вовчок, І, 1955, 345); Очевидячки дня зливалися з сонними марами ночі - і лякали його (Мирний, І, 1954, 325).

2. розм. Міфічна істота, найчастіше в образі злої потворної чаклунки; уособлення нечистої сили. Пішов я, ледве дибаю, а тут ще анахтемська мара водить почала (Стор., І, 1957, 113); Вона плакала та примовляла крізь сльози: де та смерть її заподілася, що не прийде до неї при лихій годині!.. Ні, заховала її від смерті якась мара (Коцюб., І, 1955, 39); // збірн. Нечиста сила. [Кость:] А дивіться, справді якось немов сумно стало... Оце саме, мабуть, всяка мара заворушилась (Вас., III, 1960, 176).

@ (Мара його (її, їх і т.ін.) знає де (куди і т . ін.) - те саме, що Чорт його (її, їх і т . ін.) знає де (куди і т . ін.) (див. чорт). А мара його знає, де він ся подів (Сл. Гр.); Напускати (напустити, насилати, наслати і т. ін.) мару на кого - заворожувати кого-небудь, напускати чари на когось. Шасть у хату Явдоха Зубиха, їх приятелька, конотопська відьма, що сама таку мару на них напустила і двері від них сховала (Кв.-Осн., II, 1956, 215); Що за мара! - те саме, що Що за чорт! (див. чорт). - Що за мара! - подумав Йон, перебираючи ногами та скоса поглядаючи на дівчину, - я її перше не бачив, здається... (Коцюб., І, 1955, 231); Якої мари - те саме, що Якого чорта (див. чорт). - До коваля? Серед ночі? Якої мари? - здивувався Юрко (Козл., Ю. Крук, 1957, 359).

3. тільки мн., рідко. Мрії. - Дев'ята година, а я сиджу та й марами бавлюся, мов закоханий! - скрикнув він (Фр., VIII, 1952, 378); Він.. заплющив очі, усміхаючись на ходу. О мрії-мари!.. (Довж., І, 1958, 87).


Тлумачний словник української мови. Томи 1-10 (А-О́БМІЛЬ)


МАРА́ и́, ж. 1. Істота або предмет, що увижається комусь; привид (у 1 знач.), примара (у 3 знач.).

Приклади: [Богомолка:] Я не тінь. Перехрестись, коли не забула хреститись: я не щезну. Я не мара. (І. Нечуй-Левицький) Пропадь, маро, розвійся, щезни! Для вас верхи й ліси безмежні, а дім мій мирний залишіть! (Б.-І. Антонич) Отже, все лише вигадка: й отой гість у шкіряній шапці, й наші бесіди в кімнаті нічного притихлого будинку. Все вигадка, все мара.... (І. Білик) Мара безземелля.., що була зникла на якийсь час, знов з'явилась і стала перед ним у грізній постаті. (М. Коцюбинський) А мати, їх сердешна мати, Немов з хреста сьогодні знята, .. Сидить бліда, немов мара. (М. Старицький)

1.2. Образ, що виникає вві сні; сновидіння.

Приклади: Весь сон одігнали [соловейки], усю дрему [дрімоту] й мару. (Марко Вовчок) Очевидячки [реалії] дня зливалися з сонними марами ночі – і лякали його. (Панас Мирний) Що ж це? Країна снів, нікчемна мара має таку владу над людиною? (О. Бердник)

2. розм. Міфічна істота, найчастіше в образі злої потворної чаклунки; уособлення нечистої сили.

Приклади: Пішов я, ледве дибаю, а тут ще анахтемська мара водить почала. (О. Стороженко) Вона плакала та примовляла крізь сльози: де та смерть її заподілася, що не прийде до неї при лихій годині! .. Ні, заховала її від смерті якась мара. (М. Коцюбинський) – Дивно, дивно! Мені видалося: звідти зирнула мара в жовтих шибках. (В. Барка) – Йди ти до мене, чортова маро! .. А той самий голос відказав: – Прийду, як настане пора! (Ю. Винничук)

2.2. збірн. Нечиста сила.

Приклади: [Кость:] А дивіться, справді якось немов сумно стало... Оце саме, мабуть, всяка мара заворушилась. (С. Васильченко) По болоту бродила прозоро-сива, зіткана з туману, Мара і малих бісенят у поділ сорочки збирала. (В. Дрозд)

3. тільки мн., рідко. Мрії.

Приклади: – Дев'ята година, а я сиджу та й марами бавлюся, мов закоханий! – скрикнув він. (І. Франко) Він .. заплющив очі, усміхаючись на ходу. О мрії-мари!... (О. Довженко)

Ілюстрації

Мара 12 04 2024 1.jpg Мара 12 04 2024 2.jpg Мара 12 04 2024 3.jpg Мара 12 04 2024 5.jpg

Медіа

Хто така Мара?

Див. також

Винесення Марени

Мара (Балтське божество)

Мара (буддизм)

Джерела та література

Словник української мови у 20 томах

Словник української мови

Тлумачний словник української мови. Томи 1-10 (А-О́БМІЛЬ)

Зовнішні посилання