Манастирище

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Монастири́ще — місто в Україні, районний центр Монастирищенського району Черкаської області. Розташоване за 250 км на південний захід від обласного центру — міста Черкаси та 6 км від залізничної станції Монастирище. Населення — 9 142 чоловік (2011) (3600 у 1972 році).

Існує легенда, що назва Монастирище (Монастериська) виникла з двох слів — монастир на попелищі. За переказами, ця місцевість мала декілька монастирів один з яких був кам'яним, а інші з дерева. На території міста виявлено знаряддя праці доби пізньої бронзи.

Монастирища засновані князями Збаразькими на початку 17 століття. Перша документальна згадка датована 1622 роком. Думка про те, що начеб Монастирища «Вперше згадується у літописах другої половини 16 століття, як укріплене містечко»[2] Брацлавського воєводства, не відповідає дійсності. Промовисто неісторичною є і «освячена» численними «клонуваннями» на різних рівнях та «святкуваннями» «теза» про «існування» Монастирищ з 1050 року.

1635 дідичем був кн. Ян Вишневецький.

1648 року повстанські загони під проводом Максима Кривоноса вигнали шляхту з міста. Збереглися руїни укріплень, біля яких 20 — 21 березня 1653 року 4-тисячний козацький загін І.Богуна розбив 15-тисячне польське військо С.Чарнецького.

«Наші, як ошпарені, кинулися тікати, залишили не тільки місто з усією здобиччю, але навіть свій обоз, поранених і хворих, так що за цю ніч сім миль пробігли»

— писав про панічну втечу з поля бою шляхтич Твардовський.[3]

В 1664 році Монастирище було розорене польськими каральними військами.[4] За Андрусівським миром 1667 року містечко знову відійшло до Польщі.

Після приєднання Правобережної України до Росії в кінці 18 століття Монастирище 1797 року ввійшло до Липовецького повіту Київської губернії. Воно значилося містечком у ревізьких реєстрах 1795 року і офіційно затверджене в 1811 році.[5] Населення переважно займалося хліборобством, садівництвом і бортництвом (бджільництвом).

1775 місто належало брацл. воєводі Мат. Лянцкоронському. В місті було 68 осель, на передмісті 181 оселя.

Палац в Монастирище фундував Юрій чи Леон Подоський (1824–1894). Палац є в Наполеона Орди.

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому містечку, центрі Монастирищенської волості, мешкало 4687 осіб, налічувалось 647 дворових господарств, існували 4 православні церкви, костел, синагога, єврейський молитовний будинок, школа, аптека, постоялий двір, 4 постоялих будинки, 31 лавка, 4 водяних млини, цегельний, пивоварний і винокурний заводи, відбувались базари по вівторках[6].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 9404 осіб (4608 чоловічої статі та 4796 — жіночої), з яких 6323 — православної віри, 2620 — іудейської[7].

У 1897–1898 роках тут побудовано цукровий завод, на якому 1900 року працювало 420 робітників. Крім нього діяли гуральня і цегельня, що належали власникові містечка, миловарний завод та понад два десятки млинів і кузень.[8]

За даними 1900 року, власнику маєтку належало 3020 десятин землі, церквам — 301 і 4118 десятин мешканцям міста, яких тоді налічувалось 9503 чоловік.

Перед закінченням громадянської війни в січні 1920 року в Монастирищі встановлено радянську владу. Цього ж року відкрито дві школи

З січня 1923 року Монастирище стало районним центром і до жовтня 1930 року входило до складу Уманської округи. Тоді тут діяло 8 дрібних промислових підприємств (крупорушки, млини, олійниця, бондарня), на яких працювало кілька десятків робітників.

З 1926 року у селі працювала кінопересувка та бібліотека в якій було 5356 книг.

1928 року запрацював Монастирищенський цукровий завод, який з 1922 року був на консервації. Відновив роботу спиртовий завод

Наприкінці 1929 року, під час масової колективізації, в селі організовано три товариства спільного обробітку землв: «Перший крок», «Нове життя» та «Спільний лан». На їх основі в травні наступного року створено сільськогосподарську артіль «Нове життя». В 30-х роках створено кілька артілей промислової кооперації: «Ковальстельмах», ім. 5 грудня, ім. 21 роковини Жовтня, «Колективна праця» та інші.[9] В 1931 році відкрито Монастирищенську МТС.

В 1930 році в місцевій лікарні працювали 9 лікарів. 1938 року при ній створено рентгенологічний, фізітерапевтичний кабінети і окрему санітарну станцію. З 1937 року розпочав роботу дитячий садок.

23 липня 1941 Монастирище було окуповане військами фашистської Німеччини. 20 жовтня 1941 було утворено Монастирищенський ґебіт. 10 березня 1944 село звільнено частинами 42-ї гвардійської стрілецької дивізії. Почалося відновлення господарства.

В 1944 році відбудовано і відремонтовано школи, лікарню, більшість установ, МТС, залізничну станцію. Протягом 1944–1946 років в основному було відбудовано пошкоджені виробничі приміщення промислових артілей і спиртзаводу.

З січня 1954 року Монастирище увійшло до новоствореної Черкаської області. В 1957 йому надано статус селища міського типу.

У 1971 році на станції Монастирище введено в дію новозбудований залізничний вокзал.

Станом на 1972 рік у місті працювала лікарня на 150 ліжок, два дитячі садки, дві середні школи, будинок культури на 450 місць.


Покровська церква Храми міста[ред. • ред. код] У наш час місто має два храми Московського патриархату (Летичівка), один храм Київського Патріархату, один молитовний будинок адвентистів сьомого дня, та один будинок молитви Баптистів.

Персоналії[ред. • ред. код] В місті народився Мільнер Рафаїл Ісайович (* 20 грудня 1910 — † 4 липня 1979) — Герой Радянського Союзу[10].

Промисловість[ред. • ред. код] У місті працюють підприємства :[ред. • ред. код] "Монастирищенський Ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод".З дня заснування завод виготовив і поставив 125 тисяч 300 парових і водогрійних котлів,які застосовуються в організаціях "Теплокомуненерго", і десяткам інших організяцій важкої і легкої промисловості де потрібні пар і тепло. Монастерищенський котельний завод "Енергетик",що був Завод "Монфарм", що спеціалізується на випуску фармацептичних засобів. "Кераміка Монастирище". "Преміум Пак Україна". Освіта[ред. • ред. код] В місті фунціонують такі заклади освіти[ред. • ред. код] Школа №1 Школа №2 Школа №5 Професійно-технічне училище Ліцей "Ерудит" Спортивний ліцей